Борис Фрадкин - Полонені вогняної безодні

— Та ні, ні, що ви! — засоромився Паша. — Я теж не співаю. — Щоки його порожевіли. — Я гадав, може, вам до вподоби, якщо заспіває дівчина.

— Дівчина?

— Чи, бува, не в кишені ти її сховав?

Скорюпін замість відповіді справді поліз до кишені комбінезона й обережно вийняв звідти невелику кругленьку коробочку. Там лежала магнітофонна стрічка.

— Що ж ти мовчав досі? — обурився Вадим. — Хто виконує? Які речі?

— Та ні, тут зовсім не те, що ви гадаєте, — Скорюпін потрапив у скрутне становище. — Тут записано голос моєї знайомої. Спочатку лист, а потім пісня. У неї дуже гарний голос.

— Хай буде твоя знайома. — Вадим втомлено махнув рукою. — В степу і хрущ м'ясо.

— Казна-що ти верзеш, Вадиме Сергійовичу, — спинив Суркова Дектярьов, — каже Павло, що дівчина гарно співає, значить, так воно і є. Давай, Павлушо!

Скорюпін кинувся до звукознімача. Він квапився, вставляючи стрічку, і пальці погано слухалися його. Навіть довідавшись про безвихідь, у яку потрапив ПВ-313, він не хвилювався так сильно, як зараз. Йому б давно скористатися апаратом, щодня він виймав з кишені заповітну коробочку, та все якось соромився.

Пропустивши кінець стрічки, на якому було записано лист, Павло ввімкнув звукознімач.

«Павлушо! — пролунав у кабінах дзвінкий дівочий голос, і Павло усміхнувся. — А тепер я заспіваю тобі пісеньку, яку ти примушував мене співати в Орлівці. Пам'ятаєш?»

Прозвучали перші акорди, виконані на електронно-музичному інструменті. Пожильці ПВ-313 підвели голови, завмерли. Здавалося, вони цілу вічність не чули ні музики, ні жіночого голосу. Разом із дівочою піснею до кабіни влетіли звуки рідного сонячного світу. Ці звуки, наче камінці, що падають у воду, сколихнули притуплені було почуття. Раптовий приступ туги змінився невимовною радістю. Хотілося плакати й сміятись водночас.

Це була популярна пісенька про місяць, що раптово виплив із-за хмар і перешкодив освідчитися в коханні астронавту, який має вирушати в перший політ… на Місяць!

Не дуже сильний, але чистий, приємний голос з великим почуттям виводив кожне слово, вкладаючи в нього особливе значення.

— Ще! Ще! — дружно закричав увесь екіпаж, коли голос змовк.

Пісню прослухали тричі.

— Де ж вона, ця співачка? — запитав Дектярьов Пашу.

— На Місяці.

— Ну, ну, адже я не хотів образити тебе, Павлушо.

— А я цілком серйозно, Миколо Миколайовичу, її призначили туди лаборанткою дослідної оранжереї. Таня — ботанік.

— Скажи, будь ласка! Ти майже в центрі Землі. Вона — на Місяці. І чого тільки не трапляється. Таня… гарне ім'я. Вона не приходила проводжати тебе?

— Ні. Я чекав її. Але вона, певно, затрималася у своїй місячній оранжереї. Ми цілий рік не бачилися. Ось перед самим стартом стрічку від неї одержав.

Пісня справила благотворне враження на екіпаж. Вперше, лягаючи спати, ніхто не глянув на глибиномір.

Вадим спав крайній від люка. Прокинувшись, він вистромив голову, щоб відчути тепло, яке йшло від труб.

Він усміхався — в пам'яті ще трималися картини сновидінь: Лена, пляж, яскраве сонце, теплий подих вітру…

Але що це? Від Вадимової безтурботності не лишилося й сліду. Не вірячи собі, він ривком перегнувся через край люка. Прислухався. Ні, слух не підводив його — бур працював. Він кинувся до приладів: ніяких змін у режимі дії апаратури не сталося. Тоді Вадим розштовхав Андрія.

— Ну, чого тобі? — невдоволено буркнув Чураков і повернувся на другий бік.

Вадим шарпнув його сильніше.

— Посунься до люка. Нічого не помічаєш?

Андрій відчув одразу, але не хотів робити квапливих висновків. Посидів кілька хвилин віддалік, потім знову присунувся до люка. Почали прокидатись інші члени екіпажу.

Всмоктувальні труби ставали холодніші, хоч двигун працював на тій самій потужності. Електричний смерч, як і раніше, розпиляв речовину і подавав її до камери підігрівання.

Механік переконався, що справджуються атомістові пророкування: підземохід рухається швидше, роблячи вже не півметра, а вісім десятих метра на секунду.

Ні Біронт, ні Дектярьов не могли дати вичерпне пояснення того, що відбувалося. Вчені тільки здогадувалися: в камерах іде бурхливий термоядерний процес, і негативна температура різко, стрибком переходить у позитивну.

Вадим поспішив до пульта, щоб перевірити цей здогад розрахунком. Якщо він підтвердиться, в майбутньому можна створити двигун фантастичної конструкції! Та ввімкнувши лічильно-обчислювальну установку, Вадим опустив руки. Він хотів зробити розрахунок, він примушував себе, але… щось сильніше притупляло думки, ставило його в становище безпорадного новачка-конструктора.