Владимир Михайлов - Глибокий мінус

Валгус перевірив. Ні. А корабельні пристрої? Ні, і з ними все гаразд. Чому ж така різниця в показаннях? Ні, це не релятивістська різниця, навіть простим оком видно, що розбіжність занадто велика. Про всяк випадок, спробуємо зробити обчислення. Слід зрозуміти…

Він увімкнув обчислювач, дав йому проаналізувати показання хронометрів «Одіссея» і шлюпки. Натиснув кнопку, віддаючи команду. І раптом здригнувся.

— Я так і думав, — сказав Одіссей. — Ти не хвилюйся, тут буде різниця на вісімнадцять хвилин, загублених безповоротно, окрім парадокса часу.

— Одіссею! — Від крику, здавалося, здригнулись перегородки.

— Цей час загублено при переході в надпростір і виході назад. Схоже на взаємоперехід часу й енергії: вона ж також не балансується, та це ти знав і раніше. Вам ще доведеться поміркувати над тим, що мені вдалося з'ясувати.

— Ти живий, Одіссею, — тихо промовив Валгус. — Ти живий, друже.

Одіссей мовчав. Згодом заговорив знову:

— Я записую цю думку і приєдную до хронометра. Як тільки обчислювач почне вимагати показань хронометра, запис увімкнеться. Згадай, що і я вмів думати. Ще раз прощавай, Валгусе…

Голос замовкнув, запис скінчився. Валгус впустив голову на пульт. Минули хвилини. Він скочив з місця.

— Я всією душею хочу допомогти тобі, Одіссею. Але як? Не знаю…

Не знаю. Шкода, що нема зв'язку з цими «розумними кораблями». Вони б підказали. Той же «Арго»…

Стривай. Але ж «Арго» виходив у цей простір! Авжеж, інакше Валгус тоді не вгледів би його на екрані. Виходив, щоб зустріти «Одіссея». Але ж тут і Арго — всього лише кібер. Як же він зміг вернутися в надпростір?

Але ж зміг! Де ти, логіко? Ага, здається, ось можливість: там, у себе, він завчасно виробив програму. Скажімо, таку: загальмувати, виконати певні дії і знову, розігнавшись та включивши генератори, піти туди. Простенька програмка. Одіссей, щоправда, й такої програми зараз не закладе в себе. В нього її нема. В нього на борту — я, і він може виконувати тільки мої команди, його ініціатива зараз дорівнює нулю. Зате твоя… Валгусе, Валгусе, ти подурнішав, бродяго. Як міг ти, забути про таку просту можливість?

— Добре, — сказав Валгус. — Ти матимеш програму, Одіссею.

Він пообідав: цим ніяк не слід було нехтувати, на шлюпці доведеться жувати сухе. От не додумались зробити так, щоб і на ній був обід… Звично бурмочучи, — а це означало, що він нарешті приходить до норми, — Валгус добув з усіх апаратів зроблені ними записи.

— Це тобі не знадобиться, старий, — сказав він.

Усі записи він переніс у шлюпку і акуратно склав. Зібрав бритву, зубну щітку, фотокартку з стінки і все, що нітрохи не було потрібне, Одіссеєві. Вийняв кристал, на якому записувались їхні розмови. Це — спеціально для ТД.

Потім Валгус ще мав роботу з контрольною автоматикою, перевіряючи всі системи та пристрої корабля, доки не впевнився, що все працює добре, надійно, як світобудова. Всі, кому треба, готові смоктати енергію з порожнечі. Кому треба — живитися нею. Валгус закріпив у нормальному положенні вимикач, що знімав з Одіссея відповідальність за людину: людини більше не буде.

База вже недалеко. Пару діб у неквапливій шлюпці — і все. Не так страшно. Та в шлюпці, коли подумати, зовсім і не тісно. Просто затишно, і головне — все напохваті.

І дій, Валгусе, строго за інструкцією, Одіссей зараз однаково був би там. Але люди не одержали б цих записів. Не бачили б того моря світла. Не зробили б відкриття.

Так міркуючи, Валгус увів програму. Це була та ж самісінька програма експерименту. Розігнатись, включити генератори, пробити. А далі — придумає сам. Там уже Одіссей придумає…

— Увага! — сказав голосно Валгус. — Готовність — сто. Почати відлік! У момент «нуль» — виконувати програму без команди.

— Ясно, — сказав Одіссей. Валгус усміхнувся.

— Ну, до побачення, — мовив він і навіть підморгнув сам собі. Потім замкнув ланцюг, по якому надходила команда.

— Сто, — сказав Одіссей.

— Дев'яносто дев'ять…

Валгус затримався на порозі рубки.

— Вітай там усіх, — сказав він і махнув рукою.

— Дев'яносто шість…

По широкому трапу Валгус закрокував до шлюпки.

— Вісімдесят вісім…

— Вісімдесят сім…

Він був уже в шлюпці. Люк зачинився, запобіжники надійно увійшли в гнізда. Та Одіссеїв голос ще долинав з динаміка.

— П'ятдесят чотири…

— П'ятдесят три…

«Що ж, — подумав Валгус. — Пора…»

Шлюпку викинуло з корабля, і вона полетіла шкереберть. Валгус швидко вирівняв її. Зв'язку з Одіссеєм більше не було, проте Валгус лічив про себе з п'ятисекундними інтервалами.