Владимир Михайлов - Глибокий мінус

Можна зустріти людину й спробувати визначити епоху з її одягу. Проте тут заплутатися ще легше. Межу між короткими й довгими штаньми чи між штаньми й відсутністю їх приблизно (в масштабі століть) провести ще можна. Однак орієнтуватися в десятиліттях на основі широких або вузьких штанів здається вже зовсім неможливо. Тим паче, що вони змінювалися не раз. Але ж зараз важливі саме десятиліття. Надворі ніч. Дожидатися світанку не можна, бо є друге правило, яке каже: коли ж зупинка у населеному мінусі все-таки станеться…

Колін удруге відігнав думку про це правило. Встигне ще про це. Поки що ясно тільки, що спосіб орієнтації по конкретних зразках матеріальної культури в даному випадку непридатний.

Останні століття характеризуються розвинутим зв'язком. Правда, принципи його змінювались. Та це й само по собі може служити для орієнтації. Коли вдасться ввімкнутися в цей зв'язок, то можна буде, якщо поталанить, визначити час із точністю навіть до року. Якщо ж зв'язку не буде, це теж правитиме за ознаку…

Просто, як усе геніальне. Колін простяг руку до вмонтованого в пульт мім-приймача. Зараз він увімкне. І раптом з динаміка долине голос. Нормальний людський голос!

Колін увімкнув приймач обережним рухом. Можна було подумати, що він боїться, різко ввімкнувши, пошкодити контури, хоч, насправді, пошкодити їх можна було б хіба що каменюкою. Та все ж Колін постарався ввімкнути апарат якомога м'якше. Він просто хвилювався.

Шкала засвітилась. Колін увімкнув автоналадку. Бігунець поволі поїхав по шкалі. Він вільно дістався до обмежувача, переввімкнувся і поїхав назад. Знову до самого кінця, і жодного звуку, тільки ледве чутний власний шум, фоновий шурхіт приймача. Кепсько. Колін ждав. Приймач переввімкнувся на сусідній діапазон. Проковзав до краю. Клац — переввімкнення діапазону. Бігунець поплив. Нічого…

І раптом він зупинився. Завмер. Приймач забурчав. Бігунець загойдався туди-сюди, сюди-туди, з кожним разом зменшуючи амплітуду коливання. Нарешті він майже зовсім завмер. Приймач гудів. Передача? Передача у мім-полі?

Колін затулив обличчя долонями. Спробував не думати ні про що, тільки слухати. Високе гудіння. Ніякої модуляції. Рівномірне, безперервне. Це не передача. Запам'ятаємо це місце…

Він знову торкнувся кнопки автоналадки. Приймач у тому ж неспішному ритмі пройшовся по решті діапазонів. Нічого. Тоді Колін вернувся до частоти, що гула. Під гудіння було приємніше думати.

Отже, орієнтири вже є. Людство ще не знає мім-поля. Мім-зв'язок винайдено сімдесят п'ять років тому — рахуючи, ясна річ, від сучасності. Виходить, подолати треба як мінімум ще сімдесят п'ять років.

З другого боку, збудовано вже як мінімум одну установку, дія якої супроводжується генеруванням мім-поля. Хоч люди про це ще не знають. Як колись не знали, що удар блискавки супроводжується виникненням потужного електромагнітного поля. Що ж це може бути за установка? У всякому разі це свідчить про досить високий розвиток техніки. Не нижчий останньої чверті другого тисячоліття.

От якби вдалося встановити, чи існує в даній епосі зв'язок за допомогою електромагнітного поля, можна було б остаточно визначити своє місце не нижче останнього століття другого тисячоліття. Але для цього треба мати радіоприймач? А хто ж возить його з собою? Це величезна цінність, вони є навіть не в усіх музеях. Бо люди згадали про музеї, як це завжди бувало, тоді, коли вже забули про самі радіоприймачі. Довелося податись до всепланетних звалищ… Та й, коли б був радіоприймач, — хто потяг би його у мінус-час? Останній кретин і той не потяг би.

Звичайно, в принципі можна зробити таку приставку до мім-приймача, що дозволила б хоч якось приймати радіохвилі. В принципі можна. Потрібні лише відповідні деталі, інструменти і час. Деталі знайти можна. Без інструментів гірше. А час?

Часу зовсім мало. Бо існує друге правило, яке каже: коли ж зупинка в населеному мінусі все-таки станеться…

Ну, гаразд. Поки що справ досить і крім приставки. Зрештою, деякі орієнтири все ж знайдено: хронокар виринув із субчасу не нижче ніж… ну, скажімо, за триста, і не вище ніж за сімдесят п'ять років до сучасності. Особливої різниці між цими числами нема. У всякому разі, щодо одного — полагодження хронокара і продовження шляху в сучасність. Бо ні триста, ні навіть сімдесять п'ять років тому людство нічого не знало про можливість хроногації. Правда, сімдесят п'ять років тому вже наближались до принципових положень. Та від цього до конкретних деталей, до готового реста ще дуже далеко.