Александр Казанцев - Марсові онуки

— Даю радіопеленг, даю радіопеленг за вимогою, — повторював робот. — Визначаю відстань у дві милі.

— Божеволію! — скрикнув Керн. — Галюцинація! Та у машини її не може бути, Гаррі! Це неможливо, та це росіяни…

— Росіяни? — не вірячи вухам, перепитав Вуд.

— Ви чуєте? Робот розмовляє з ними. У нього чутливіша апаратура, ніж у наших шоломофонах.

— Пізно!

— Ніколи не думав, що мені так пізно доведеться міняти свої погляди!..

— Знаходимося на камені посеред вогняної рідини, — байдуже повідомляв робот. — Вона прибуває по одному дюймові на хвилину. Через тридцять сім хвилин сорок вісім секунд камінь буде затоплено. Ще через сімнадцять хвилин вогняна рідина дійде до колін…

— Вони мчать сюди! Чуєте, шефе? Вони запитують обстановку, вони йдуть нам на допомогу!

— Ніколи не думав, що вони на це здатні! На цій планеті багато чому навчишся, Гаррі… Шкода, що не доведеться скористатися цим у житті…

— Робот теж не зважив на це. Та вони допоможуть нам, врятують нас.

— Ех, малюк, — майже ніжно сказав Керн, — який всюдихід пройде по вогню? Розраховувати треба тільки на самих себе… Є лише одна машина в світі, яка може врятувати нас…

— Ви так гадаєте, шефе?

— Хелло, Джоне, прошу вас. Візьміть містера Вуда і перенесіть його через вогняний потік.

— Що ви, шефе?.. А ви?..

— Вищий закон природи, Гаррі… Молодості — жити. Передайте привіт Мері. Я не завжди був справедливий щодо неї… Отож, Джоне, прошу вас…

— Ширину потоку можна подолати за дванадцять хвилин, через двадцять п'ять хвилин можна повернутися за містером Керном, — прорипів робот.

— О, мій незабутній брате Томас! Він створив не просто мислячу, але й чутливу, гуманну машину! Йдіть, Джоне, я ждатиму вас, у якого є не тільки мозок, але й серце!

Робот посадовив Гаррі на плече і безстрашно рушив у вогненний потік.

Лава дійшла йому до кісточок і вирувала, обтікаючи ноги. Дим підіймався, майже сховавши Керна, який лишився на камені. Гаррі не задихнувся тільки тому, що був у шоломі.

Робот пройшов кілька кроків, та раптом спинився.

— Рідина прибуває по півтора дюйма на хвилину. Коли можна буде повернутися за містером Керном, вона сягне йому вище колін, що може пошкодити його здоров'ю.

— Отож треба повернутися за ним, швидше повернутися, Джоне! Слід спробувати нести обох, Джоне, дуже прошу вас, — квапив машину. Гаррі.

— Треба повернутися, — підтвердив робот.

Над вогняним потоком і димом підіймалася могутня постать закутого в обладунки лицаря, який ніс на плечі юнака.

— Все ж таки повернулися! — розчулено сказав Керн.

— Джон підрахував, що перенести треба зразу двох, шефе! — здалеку сповістив Вуд.

Робот вибрався на камінь. Керн опустився на коліна, щоб дослідити роботові ноги, які заглиблювалися в лаву.

— Чудова машина! Дивна машина! Прекрасна тугоплавка криця! — викрикував він.

Робот узяв на кожне плече по американцеві і знов увійшов у вогняний потік.

Повільно ступали по магмі металеві ноги. Шлакова піна налипала на крицю, яка розігрівалася дедалі більше і вже стала червона як жар.

Робот ішов повільно, але впевнено, його білясті очі пильно дивилися вперед. Руки обережно підтримували Вуда і Керна, які сиділи на залізних плечах обійнявшись.

Рятівний камінь зник у диму. Здавалось, магма вже покрила його. Вона доходила роботу до колін. Може, піднявшись трохи вище, вона вже пошкодила б йому суглоби…

Робот зупинився.

— У чому справа, Джоне, прошу вас? — запитав Аллан Керн.

Особливо суворо й холодно пролунав скрипливий роботів голос:

— Швидкість прибування потоку перевищує два дюйми на хвилину. Рівень вогняної рідини досяг нижнього суглоба ніг. Швидкість пересування сповільнена. Подальше пересування з вантажем небезпечне для моїх механізмів.

— Що він хоче сказати? — вигукнув Гаррі.

— Мерщій! Треба вимкнути його систему самозбереження, інакше він скине нас у лаву! — наказав Керн.

— Де вимикач?

— Мій боже! Він унизу… Вже не дотягнутися.

— Я змушений звільнитися від вантажу, джентльмени, — дуже ввічливо проскрипів робот.

Керн і Вуд вчепились у його голову і один в одного. Залізні руки машини намагались відірвати їх, електромагнітні м'язи напружились, борючись із перенавантаженими м'язами приречених людей.

— Проклята машина! — процідив Керн. Керн стогнав. Робот щось скреготів. Лава клекотіла біля його ніг. Дим підіймався стовпом.

… Всюдихід мчав поміж папоротей. Добров лавірував, обминаючи ліанові сіті, розірвані в багатьох місцях лісовими втікачами.