Александр Казанцев - Марсові онуки

— До речі, — устряв Богатирьов, — ви ніколи не замислювались, друзі, над тим, що на Землі також нема однієї дуже важливої сходинки? Нема проміжної ланки між людиною і тваринним світом Землі.

— Так, цю сходинку поки що не знайдено, — погодився Добров. — Вона загубилась, та… вона була.

— Ви певні? — лукаво спитав Ілля Юрійович.

Добров здивовано глянув на нього і знизав плечима:

— Сподіваюсь, ви не маєте сумніву, що людина походить від мавпи?

— Питання тільки в тому, від якої? — відповів Богатирьов.

— У всякому разі, на Венері навіть подоби таких мавп ще не було. Людський рід у процесі еволюції тваринного світу міг би з'явитися тут через сотню мільйонів років.

— Це правильно, — погодився Богатирьов.

— На Венері поки що не вистачає не однієї якої-небудь сходинки, а цілого маршу сходів еволюції. Чи наполягатимете ви, біологе, — звернувся Добров до Олекси, — що розумні істоти можуть з'явитися в еру ящерів?

Олекса, зніяковілий, припертий до стіни, змушений був відповісти:

— Не наполягатиму, звичайно…

Добров торжествував. — Біолога я переміг! — задоволено повідомив він.

— Та лишився ще поет, — розсміявся Ілля Юрійович.

Олекса прислухався. Десь зовсім близько пролунав той же таємничий голос. Здавалося, варто зробити тільки кілька кроків — і здибаєшся віч-на-віч із володаркою цього голосу.

— Йди, йди! — посміхнувся Добров. — Шукай місцевий вінець творіння. Апарат я зараз закінчу.

Олекса з неспокійним серцем зробив крок у туман.

— Не йди далеко! — гукнув услід Ілля Юрійович. — І не знімай шолом!

Олекса помахав рукою.

Туман сягав йому по пояс. Підіймаючись на гору, Олекса виходив з туману, як з молочної річки. Ліс був огорнутий напівпрозорою імлою.

Олекса побачив незнайомі рослини. Він спочатку вважав їх за різновид ліан, та на них були квіти, величезні, дивної краси квіти, що нагадували земні орхідеї, збільшені в сотню разів. Перша квітка на чужій планеті! Ось вона яка, незвичайна, дивна!

Невже мелодійний голос йшов від квітки? Співаюча квітка, що кличе до себе? Яка неповторна природа! Земні квіти приваблюють комах п'янким запахом, солодким нектаром, аби тільки рознесли вони їхній пилок, а тут… тут квітка кличе, як сирена.

Олекса відчув подих вітру, туман заколивався прозорими язиками перед ним.

Так ось яка прекрасна жителька планети, красуня, що кликала його мелодійним голосом!.. Вона розкрила обійми ніжних пелюстків, можливо, дурманячи пахощами, яких не відчуваєш через шолом.

Ну що ж, можна допомогти дивовижній рослині перенести її животворящий пилок…

Олекса підійшов впритул до квітки і не помітив, як заплутався в ліанах. Досадливо визволяючись, він відчув, що м'які наконечники стебел, схожі на гумові подушечки, прилипли до його костюма. Він став роздратовано віддирати ці огидні щупальця, та зрозумів, що йому швидше пощастить розірвати міцну тканину скафандра, ніж позбутися проклятих присосків.

Він не вважав становище безвихідним і не хотів кликати на допомогу. А втім, всюдихід був за два кроки. Чутно, як Добров працює викруткою.

Витягнувши з-за пояса великий ніж, Олекса став відтинати щупальця, що присмокталися. Так, саме щупальця! Він уже не вважав їх ліановими стеблами. Занадто вони нагадували пальці хижака, які обачливо рухалися…

йому вдалося перерубати кілька соковитих стебел, та інші стебла обплутали його руку, утруднюючи її рух. Він важко дихав, силкуючись вирватися.

Над головою майнули крила, і зовсім поруч спустився хтось крилатий.

Олекса затремтів від огиди. Перед ним, усього лише в кількох метрах, водив опуклими яйцеподібними очима птеродактиль, маленький літаючий ящір. «Місцевий стерв'ятник, — подумав Олекса, — вже прилетів!..»

Проте крилатому ящеру було не до здобичі. Ліани вже обплутали його, як і Олексу.

Охоплений жахом, бачив Олекса, як поривався ящір і як рослинні щупальця неухильно підтягали його до прекрасної квітки, що розкрилася на всю красу.

Мить — і ящір опинився на величезному пульсуючому віночку. М'ясисті вологі пелюстки стулилися, як ненажерливі губи. Звивистий хвіст ящера лишився зовні.

Олекса похолонув. Він згадав земні хижі рослини, які так само ловлять комах, щоб висмоктати їхню кров.

Олекса зрозумів, як працював механізм квітки. Рішення прийшло негайно. Та, на жаль, Олекса був вірний собі. Фальшиве самолюбство утримувало його від крику про допомогу. Він хотів викрутитися сам, вважав, що може це зробити. Ледве дотягнувся він руками до шолома і скинув його.