Александр Беляев - Зірка КЕЦ

Місяць притягує маси атмосфери, і наш повітряний океан здимається, випинається в напрямі до Місяця. Утворюються величезні періодичні рухи повітряних шарів. Ці припливи і відпливи супроводяться тертям газових частинок, які дуже іонізовані. Тому високі шари атмосфери є добрим провідником для радіохвиль. І от, І цих дуже іонізованих шарах атмосфери під час їх руху відносно магнітного поля Землі виникають, як у провіднику, індукційні струми Фуко.

Таким чином, у природі завдяки атмосферним припливам утворюється своєрідна динамо-машина, яка впливає на магнітний стан Землі. Це було виявлено на записах магнітографів.

Вивчаючи роботу цієї велетенської машини, цього своєрідного “вічного двигуна”, ми виявили, що запаси атмосферної електрики невичерпні. Вони з лишком покривають потреби людства в електроенергії, треба тільки зуміти “зняти” цю електрику.

Те, що ви бачите, — перше і недосконале розв’язання завдання. Ракети мають вістря-голки, які приймають на себе електрику, що нагромаджується, ніби в лейденських банках. Потім відбувається розряд “блискавок” над безлюдним місцем, де є приймальна станція з металевими кулями, що підносяться високо над станцією і сполучені з нею тросом.

Тепер ми починаємо будувати грандіозну атмосферну станцію, робота якої буде цілком автоматизована. В стратосфері спорудимо постійні, нерухомі установки, сполучені одна з одною проводами. Ці установки будуть нагромаджувати електрику і віддавати її Землі по іонізованому стовпу повітря. Люди матимуть невичерпне джерело енергії, потрібне для великого перетворення Землі.

Знову темрява, мовчання… Потім спалахує голубе світло. Воно поволі переходить у рожеве. Ранок. Яблуні в цвіту. Молода мати тримає дитину. Дитина простягає руку назустріч ясному дневі.

Видіння зникло.

Раптом я побачив небо і нашу планету Землю, що летить у світовому просторі. Стало чути урочисту музику. Земля летіла в невідому далину, перетворюючись у зірку. А музика дедалі стихала і, нарешті, ніби згасла. Сеанс закінчився. Але я ще довго лежав з заплющеними очима, переживаючи свої враження.

Так, Тоня, мабуть, мала рацію, дорікаючи мені тим, що я надто замкнувся в своїй роботі. Лише тепер я відчув, як змінилось життя в усьому світі від часу світової революції: які роботи, які масштаби! Але ж це тільки початок моїх вражень. Що ж ще чекає мене попереду?..

Кабінет директора дещо відрізнявся від інших кімнат, які я бачив. Біля вікна стояв стіл з надзвичайно тонкого алюмінію. На столі — папки, кріплені автоматичними защіпками, апарати внутрішнього телефону, радіо і багато кнопок. Коло стола — алюмінієвий обертовий стелаж для книжок і папок. На Зірці існувала невелика штучна сила ваги і предмети “лежали” на місці, але розліталися при найменшому русі. Тому всі вони були прикріплені автоматичними закріпками.

Біля стола на легкому алюмінієвому кріслі сидів директор, пристебнувшись ремінцем.

Це був чоловік років тридцяти, бронзовий від загару, з темним рум’янцем на щоках, з орлиним носом і великими виразистими чорними очима. На ньому був легкий костюм, що не зв’язував рухів. Директор приязно кивнув мені головою (на Кеці за руку не здоровкались) і спитав:

— Як ви себе почуваєте в наших умовах, товаришу Артем’єв? Чи не терпите від нестачі кисню?

— Нібито починаю звикати, — відповів я. — Але у вас тут дуже холодно і повітря розріджене, як на найвищих горах Землі.

— Звичка, — відповів він. — Як бачите, я почуваю себе чудово. Краще, ніж на Землі. Там я був приречений на смерть — третя стадія туберкульозу, кровохаркання. Мене мало не на носилках внесли в ракету. І ось тепер я здоровий, як бик. Зірка Кец робить ще й не такі чудеса. Це першокласний курорт. Перевага його над земними в тому, що для кожної людини можна створити найкращий, саме для неї, клімат.

— Але як же вас при такому суворому доборі прийняли на Кец з відкритою формою туберкульозу? — здивувався я.

— Це був виняток для потрібної людини, — усміхаючись, сказав директор. — Мене перевезли в спеціальній санітарній ракеті і тут довго тримали в ізоляторі, аж поки не зникли останні сліди активного процесу. Наш лікар, шановна Ганна Гнатівна Меллер, клопочеться про відкриття спеціальних надземних санаторіїв для хворих на кістковий туберкульоз. Вона вже робила досліди — наслідки разючі. Ніякого тиску на руйновані процесом кістки. Ніяких гіпсових ліжечок, корсетів, милиць. Надзвичайно інтенсивне ультрафіолетове проміння сонця. Повне дихання шкіри. Морське повітря. Нема нічого простішого створити його в наших умовах. Цілковитий спокій, харчування. Зовсім безнадійні форми виліковуються за найкоротший час.