Александр Беляев - Небесний гість

— Чи можна бачити містера Едуарда Гане? — запитав невідомий, оглядаючи стариків, що сиділи на лавочці і намагаючись відгадати, хто ж з них Гане. Йоганн скромно опустив очі, хоч, як завжди, йому лестило, що відвідувач не може одразу пізнати хазяїна.

— Я Едуард Гане. Що вам треба? — спитав Гане, не запрошуючи незнайомого сісти.

Відвідувач чемно трохи підняв капелюха і відповів:

— Джон Мічель, представник електро-механічної компанії «Вестінгауз». Я насмілився потурбувати вас, щоб запропонувати вам дуже цікаву річ…

— Коли б ви були представником навіть самого Форда, я не прийму вашої пропозиції, — буркотливо перебив його Гане. — Ось уже десять років, як я відійшов од всяких комерційних справ і не бажаю…

— Але ж я не пропоную вам ніяких справ, — в свою чергу перебив його відвідувач. — Моя пропозиція зовсім інша. Якщо будете ласкаві вислухати мене одну хвилину…

Едуард Гане безпорадно подивився на кущі троянд, перевів погляд на розквітлі гліцинії, які оточували зеленим каскадом садову альтанку і, нарешті, підвів очі вгору. Потім скоса зиркнув на кінець лавки і з зловісною люб'язністю сказав:

— Сідайте. Я вас слухаю.

Незнайомець доторкнувся пальцем до капелюха і з почуттям гідності сів на лавку. І тут… тут сталося диво. Незнайомець уже з перших слів привернув увагу Гане і Йоганна до того, про що говорив:

— Багатий, літній, вихований джентльмен не може обійтись без слуг. Але як важко в наш час знайти хорошого слугу! Старі, віддані слуги під впливом невблаганного закону природи все більше дряхліють, — Джон Мічель багатозначно подивився на Йоганна, — а заміни їм нема. Молодь зіпсована професійними спілками, партіями, федераціями. Їхні вимоги, їхні примхи нестерпні. До того ж ви ніколи не гарантовані, що такий молодчик одної чудової ночі не переріже вам горло і не втече з вашими дорогоцінностями. Навіть жінки небезпечні, особливо для старих холостяків. Наймеш якусь економку і не встигнеш й оком зморгнути, як опинишся в неї під п'ятою.

«Що за чортівня, — подумав Гане. — Чи то він підслухав, чи то надзвичайно дивний збіг…»

А Мічель виголошував далі свою загадкову промову:

— Так, про те, щоб найняти нових слуг, нічого й говорити. Але разом з тим і без слуг обійтися не можна. Домашнього затишку не буде. Всюди пилюка, по кутках павуки снують павутину. Але це ще не все. Чи подумали ви, містер Гане, про той сумний момент, коли ваш старий слуга, — я не помиляюсь, це він сидить з вами, — коли ваш старий слуга не прийде на ваш поклик, бо не здужатиме встати з ліжка? І ви залишитесь безпорадний і жалюгідний…

Чи думав про це Гане? Ця думка не давала йому спокою ночами, переслідувала як кошмар. І Гане не один раз кликав Йоганна вночі лише для того, щоб пересвідчитися, що слуга ще може доплентатися до нього, і з хвилюванням прислухався, як Йоганн, покректуючи і сопучи, піднімав з ліжка своє старе тіло.

— Вам нікому буде подати таз з водою, принести каву, — мучив далі відвідувач Гане. — Ви лежатимете в ліжку, а павуки — огидні волохаті павуки — спускатимуться прямо вам на голову, і знахабнілі пацюки почнуть лазити по ковдрі.

Гане зняв капелюх і витер хусточкою чоло: «Це якесь марення!»

— Що ж ви хочете? — з журливою тугою в голосі запитав він у розпачі. — Навіщо ви говорите мені про всі ці страхіття?

Мічель зиркнув на Гане краєчком ока і був задоволений побаченим. Клюнуло! Він начебто не дочув запитання. Не поспішаючи запалив сигару, окинув неуважним поглядом сад і сказав:

— Гарненька у вас вілла. Затишний куточок. Тут можна безжурно дожити віку, якщо тільки…

— Я просив би вас краще розповісти про мету свого візиту, — нетерпляче промовив Гане.

— …якщо тільки мати хороших, надійних слуг, що підкоряються вашому голосу, німі, немов риба, і слухняні, як ваші власні думки, — закінчив Мічель. І, повернувшись до Гане, сказав: — Ось саме для цього я й прийшов до вас. Я хочу запропонувати вам таких ідеальних слуг.

Розмова несподівано була перервана появою собаки — чорного пінчера, який вискочив з дому садівника. Собака швидко підбіг до Гане, але побачивши чужого, загарчав і вищирив зуби.

Мічель боязко підібгав ноги.

— Джіпсі, на місце! — прикрикнув Гане, і собака, гарчачи, улігся під лавкою.

Мічель поморщився.

— З дитинства не терплю собак, — зауважив він. — Колись я дуже постраждав від них. А інших у вас нема?

— Тільки цей. Не турбуйтесь, він не вкусить. Так ви казали, що можете запропонувати мені ідеальних слуг… Але, якщо не помиляюсь, ви назвали себе представником фірми «Вестінгауз». І в той же час ви — комісіонер по найму слуг?