Юрій Сафронов - Онуки наших онуків

Усі, не зводячи очей, дивились на екран телевізора. Там бушувало полум’я. Здавалося, що Місяць пропалили до самого центра і тепер з його таємничих глибин виривається розтоплена магма.

Врізнобіч від розтопленого озера тяглися довгі світлі ручаї породи, що поступово холола. При охолодженні з них вилітали незгорілі частки графіту і розліталися фонтанами сяючих бризок. Це було одночасно і прекрасне, і страхітливе видовище. Я мимоволі уявив собі, скільки лиха могло б накоїти наше мікросонце та плавуче дзеркало, коли б їх винайшли раніше, в епоху імперіалістичних війн. Бачачи, як на моїх очах перетворилась на киплячу рідину досить велика височина, я із жахом подумав, що така ж доля в наші дні могла б спіткати найбільші міста світу з їхнім багатомільйонним населенням.

Тим часом система «плавуче дзеркало — мікросонце», скоряючись волі людини, розфокусувалося. Світлова пляма на поверхні Місяця швидко збільшувалась. Ось її край добіг до зубчастих гір і скоро зник з очей. На поверхні Місяця лишилось величезне озеро розтопленої лави й попелу. Воно ще вирувало і клекотіло кілька хвилин, здуваючись пухирями, від яких його поверхнею прокочувались в’язкі хвилі, та згодом стало швидко темніти. Розтоплені породи не окислялися, як на Землі, киснем, і тому озеро застигало рівним гладеньким шаром, блискучим, мов ідеальне крижане поле, котре підготували для фігурного катання. Тверда, дзеркально гладенька лава продовжувала швидко холонути, випромінюючи тепло в морозний космічний простір. Раптом усю поверхню озера навскіс розірвала глибока тріщина. За кілька хвилин з’явилася друга. Потім третя. Тріщини виникали швидко, мов змії, що хутко розповзались. Ще недавно гладенька поверхня тепер геть уся була вкрита глибокими тріщинами, розташованими в хаотичному безладді. Подекуди із тріщин ще вихоплювались язики полум’я. Пізніше й вони зникли.

В актовому залі всі схвильовано загомоніли. Олена Миколаївна підійшла до мікрофона і від імені усіх присутніх подякувала колегам за блискуче здійснення експерименту.

— Результати перевершили всі наші сподівання, — сказала вона. — Правда, слід враховувати й те, що на Землі доведеться світлову пляму стискувати до менших розмірів, бо наша атмосфера дуже послаблюватиме теплове проміння, та це вже деталі. Я, мабуть, висловлю загальну думку, коли скажу, що гідроциклони професора Брамса для виготовлення пінопласту стали після цього досліду цілком реальною річчю. Матеріал для їхнього облицювання, який витримує температуру в сім тисяч градусів, уже створено. Це знаменитий супертерміт. Треба тільки налагодити його промислове виробництво. Тепер я остаточно переконана, що ми відвоюємо у криги Антарктиду!

Антарктида. Terra incognita [2] Terra incognita — земля невідома (лат.). . «Ця країна приречена природою на вічний холод», — писав знаменитий англійський мореплавець і дослідник Джемс Кук після невдалої спроби підійти до Південного материка.

Дух пошуків, бажання зірвати покривало з невідомого і додати ще одну крупинку знань у скарбницю науки змушували багатьох відважних дослідників рушати в неймовірно небезпечні подорожі в Антарктиду. На долю цих сміливців випали нечувані випробування, і немало героїв лишилося навіки похованими у безмежних просторах крижаної пустелі. Їхні імена безсмертні в пам’яті людства.

Звільняючи відкриту ними землю від криги, онуки цих героїв зводили їм величний пам’ятник, єдино гідний їхньої мужності, стійкості й наполегливості: «приречена» країна поверталася до життя.

Ніколи ще людству не доводилося здійснювати такий грандіозний задум.

Будь-яка велика справа починається з малої. Всесвітня економічна рада ухвалила на першому етапі побудувати й випробувати в дії один гідроциклон, вивільнити від криги частину континенту — вузьку, не більше ста кілометрів завширшки, смугу землі, що йшла в глибину материка приблизно на тисячу кілометрів. Місце для будівництва гідроциклону вибрали, врахувавши рельєф материка, так, щоб усі води, які утворяться від розтопленої криги на цій ділянці, збігали в долину. Гідроциклон зі своїми захоплювачами-крилами перетинав вихід долини в океан, перегороджуючи воді шлях, ніби велика гребля. Увесь водяний потік мав пройти через горловину гідроциклону та перетворитись на пінопласт.