Олесь Бердник - Стрiла Часу

Гнатенко, Топчій, Орраа, Лаамоо, Барбара дивляться і не надивляться на Храм Великої Революції, на гігантський пам’ятник Вогняному Смерчу, схиляються всією душею перед величчю культури титанів-людей. Ось вони — поряд з людьми Землі і Наа — дивні, тривожні, прекрасні, далекі і близькі водночас. Навіть Василь і Діжа, які вже колись пережили хвилюючі години на цій планеті, знову вражені фантастичним розмахом думки великої раси.

«Стріла Часу» стоїть на плато, недалеко від Храму Великої Революції. А космонавти летять на легкій, портативній аеромашині навколо планети Осяйної. Поряд з ними сидить один з жителів системи Великого Покровителя. Хто він? Народжений Небом? Ну звичайно, це ж він, далекий друг, який відкрив перед двома смішними, ще наївними людьми Землі бездонну широчінь Космосу, його велич, його славу…

Та ні, це тільки ілюзія! Народженого Небом нема. Нема! Це його син, який народився уже на планеті. І зветься він Син Осяйної.

Під апаратами пливе поверхня планети, між казковими, чудесними садами і гаями райдугою переливаються колосальні ефірні будівлі, ще прекрасніші, ніж у Космосі. Василь здивовано перезирнувся з Діжею. Значить, тутешні люди відмовилися від свого попереднього наміру: повністю залишити планету?!

Син Осяйної схвильовано розповідає дорогим гостям події минулих років. Трагічні і величні дні, дні страждань і боротьби повстали перед ними…

…Чорні Тіні, породження таємничих, невідомих глибин між Космосом і Антикосмосом, істоти, прямо протилежні Розуму і його законам, нещадно нищили космічні станції системи Великого Покровителя, загрожуючи самому існуванню життя. Прикордонні станції гинули одна за одною, невидима хвиля смерті і руїни котилася до пунктів народження дітей та їх виховання. Сюди, в найголовніший куточок системи, Чорних Тіней не можна було допустити, бо це означало загибель майбутнього, а з ним і сенсу буття тих, що ще будуть жити. Думати довго не було коли. Ніякі розумні автомати не могли дати рятівної відповіді. Народжений Небом, який був присутній на Вищій Раді Системи, згадав: людина з далекої планети, білявий, юний богатир, не задумуючись, урятував його від чорного хижака, ризикуючи життям. Щось сильніше від розуму керувало тим юнаком. Тільки так можна було діяти і тепер.

Народжений Небом, не зволікаючи, вилетів назустріч навалі Чорних Тіней на велетенському кораблі-станції, наповненій колосальними енергетичними зарядами. Вся система чула його голос в ефірі — прощальний голос великої любові і ніжності.

Він загинув, увімкнувши реакцію. Страшна енергія, захована в матерії, всеспопеляючою лавиною прокотилася на мільярди кілометрів, знищуючи Чорні Тіні і все, що було з ними зв’язане… Люди були врятовані, врятована була їхня культура, майбутнє. Але вчені зрозуміли порочність науки Осяйної. Ця порочність полягала в однобокому розвитку людини та її організму, в її ізоляції від природи, що породила Розум.

Гармонійне поєднання Матерії та Ідеї — ось яким шляхом треба було віднині йти, даючи Людині не тільки дивовижні скарби знання, а й просту, чудову радість єднання з природою — живою, теплою, рідною…

На Осяйній знову з’явилися міста, будинки, палаци. Серед садів задзвеніли радісні голоси дітей, в гаях з’явилися закохані пари…

А потім посланці Землі і Наа відвідали Науковий Центр системи Великого Покровителя, зустрілися з кількома видатними вченими — керівниками цього центра. Фільми, експонати, формули, короткі пояснення… Все це незвичайно ясно розкривало перед космонавтами суть Безконечності.

Холодок дивовижного почуття — чи то гордості чи то благоговіння — пробігав поза спиною Горового. Як далеко сягнув розум рідної Системи! І як швидко, навально швидко зметнулася в Космос Велика Спіраль Розвитку! Найстаріший з вчених Осяйної — Далекий Промінь, приязно дивлячись на гостей, передає їм точне, ясне знання, сформульоване в найпростіші думки, що чітко сприймаються свідомістю космонавтів…

— Світ безконечний. Він існує реально. Його безконечність не механічна, а якісна. Людина — породження одного з елементів безконечного світу, закономірний результат еволюції матерії. З’явившись у світ, пізнаючи його будову і закони, Людина може змінювати, вдосконалювати свою структуру, розширювати можливості почуттів, втручаючись в хід еволюції, революційно створювати нові почуття, а з їх допомогою проникати в нові сфери реально існуючого буття, в якісно інші координати безконечних існувань…