Олесь Бердник - Стрiла Часу

Гостей запросили до того ж будинку, де Горовий зупинявся перший раз. Тут, як сказав Боораа, був адміністративний центр однієї з областей. Таких областей — кілька тисяч. Всі вони об’єднувалися у велику планетну сім’ю, якою керувала Рада Вчених.

Піднімаючись по широких блакитних сходах між стіною рожевих квітів, Боораа пояснював:

— В адміністративні органи зобов’язані періодично входити всі, хто досягне універсальної освіти і певного віку. Дехто намагається уникнути цього обов’язку, посилаючись на наукову роботу чи зацікавленість іншими справами, але закон в цьому відношенні суворий. Керівна робота — неприємна, але обов’язкова необхідність!

— А чи багато націй населяє Наа? — зацікавилася Барбара.

— Націй? — перепитав Боораа. — У нас давно вже стерлися всякі національні чи расові ознаки. Тепер на планеті єдина мова, єдині звичаї. Всі досягнення науки спрямовуються на найповніше задоволення духовних і матеріальних потреб людей.

Через райдужну арку господарі і гості зайшли до великого залу. Космонавтів оточила група людей. Тут були й жінки. Обличчя їх мали ніжнішу будову, на плечі з-під чорних шапочок спадали хвилі блакитного волосся. Вони з цікавістю і захопленням розглядали золотоволосу струнку Барбару, жваво перемовляючись між собою. Чоловіки тримали себе стриманіше, але все ж таки висловлювали свої дружні почуття до гостей усміхненими поглядами, міцними потисками рук. Боораа щось сказав присутнім. Кілька чоловік відійшли до круглих пультів попід стінами.

На всю стіну, прямо перед космонавтами, засяяв гігантський екран. По ньому попливли туманні лінії, що поволі ставали чіткішими й об’ємними.

— Ми покажемо вам кілька картин з життя Наа…

На екрані виникло зображення глибокої шахти. Кадри фільму показували шлях руди від копалень до готових машин. В штольнях автомати, розташовані правильними рядами, руйнували породу могутніми імпульсами енергії. Голубуваті потоки розрядів розсіювали морок, дробили руду, яка по стрічках конвеєра пливла нагору. Далі йшли збагачувальні фабрики, металургійні заводи, дивні лабораторії з розумними кібернетичними машинами, які виготовляли необхідні речі або прилади без участі людей…

Гостям показали також підземні моря, де вирощувалися їстівні сорти риб і водяних тварин. На багатокілометрових просторах під сяйвом штучного проміння снували по воді швидкохідні кораблі, понад берегами, на спеціальних майданчиках гралися діти, весело бігаючи між лабіринтами густих кущів і дерев.

Крім пішохідних печер, космонавти познайомилися з транспортними тунелями, що з’єднували міста і наукові пункти планети. По тих тунелях блискавично мчали сигароподібні апарати, перевозячи вантажі і людей. Василь зацікавлено повернувся до Боораа.

— Яка енергія рухає ваші машини? — запитав він.

— Ми акумулюємо будь-яку енергію. Ядро атома, електрику, енергію гравітації — все це використовує наша наука. Такі досягнення і дозволили нам здійснити проект перельоту до вашої системи. Ви розумієте, яку роботу треба було провести перед цим? Ми сконденсували в гігантські резервуари всю атмосферу, яка знову оточить Наа біля нового світила, ми побудували підземні водосховища, в яких зібрали половину водних запасів планети. Навіть для цього треба було затратити мільярди кіловат енергії…

— А потрібну кількість кисню в підземній атмосфері виділяють тільки рослини? — запитала Барбара.

— Майже. Частково ми використовуємо енергію станцій, які контролюють склад і якість повітря…

Півгодини пливли кадри чужого, бурхливого життя. В гостей стала паморочитися голова від незвичайних вражень. Боораа помітив це, дав знак. Екран погас.

— Прекрасно у вас, — тихо сказав Горовий. — Але все ж таки — це штучний світ! Важко жити в ньому, не маючи надії вибратися під промені сонця, зірок. Людина мусить бачити в себе над головою не низьку стелю, хай і прекрасну, а безмежні світи…

— Правда, друже! — гаряче підтримав його Орраа. — Для цього ми й летимо до вас.

Боораа доторкнувся рукою до плеча Горового, показав у напрямі екрана.

— Тепер біля приймачів зібралися майже всі жителі нашої планети. Вони хочуть подивитися на вас — своїх майбутніх сусідів.

— Будь ласка, — ніяково відповів Василь. Барбара, зашарівшись, теж приєдналась до нього.

Ясне проміння вдарило в очі космонавтам. Передача почалася. Боораа, ставши поруч, щось говорив невидимим глядачам, скупо жестикулюючи. Присутні в залі чоловіки і жінки дружними криками схвалювали його слова. Нарешті передача закінчилася. Боораа вдячно потиснув руки землякам, лагідно всміхнувся.