Олесь Бердник - Стрiла Часу

Зал не дихав. Завмерла і вся Земля. А Горовий, передихнувши, вів далі:

— Може, чужа планета — це гігантський міжзоряний корабель, який несе в собі мільйони розумних істот і їхні міста. За цю гіпотезу свідчать такі факти… По-перше, ймовірність появи планети з Космосу дорівнює майже нулю, по-друге, напрям руху, що збігається з орбітою Землі, не може бути випадковістю, і, по-третє, швидкості в чотириста кілометрів на секунду не мають планети жодних зірок. З такою швидкістю небесне тіло мусить залишити Галактику і вийти за її межі…

— Але ж ймовірність того, що планета — мертве, не населене тіло, все-таки є? — пролунала в залі репліка якогось вченого.

- Є! — відповів Горовий. — Ми не хочемо відкидати такої ймовірності. І тому я теж голосуватиму за проект Французької академії. Але перед тим я пропоную послати назустріч чужій планеті зорельот для розвідки. Такий зорельот є. Це наш гравітаційний корабель, на якому ми хотіли летіти до системи Центавра. Якщо на планеті є розумне життя, — безумовно, дуже високоорганізоване, — то ми дізнаємося про мету польоту цієї феноменальної планети. А якщо вона мертва і летить наосліп, тоді треба буде знищити її!

Горовий зійшов з трибуни, супроводжуваний оплесками. Аплодували і хлопець-радист біля телевізора, і Барбара, яка не могла сидіти спокійно на місці під час виступу Горового. Тільки інженер Рауль похмуро мовчав.

— Містер Рауль! — озвалася дівчина. — Ні, ви тільки подумайте, це ж певний порятунок! Я щаслива, горда за науку Землі! І наші роботи в цьому холодильнику можна буде припинити, адже вони непотрібні!..

— Це залежатиме від рішення шефа, — сухо сказав Рауль. — Ситуація надто серйозна, щоб ризикувати…

В цей час на трибуні знову з’явився Президент.

— Аргументи Горового незаперечні, - сказав він. — Ми приймаємо його пропозицію. Може, справді в нашу систему летить населена планета — тоді нас чекає не катастрофа, а небачений зліт думки, який неминуче настане при поєднанні знання двох світів. Чи схвалить Всесвітній Конгрес Науки цю пропозицію?

Відповіддю на запитання Президента був ліс рук, грім схвальних вигуків. Заспокоївши аудиторію, Президент сказав:

— Для виконання проекту Французької академії потрібно координувати дії всіх урядів Землі, в основному великих держав і наймогутніших концернів. Ми попередили їх, і вони зараз дадуть відповідь Конгресу. Перша партія ракет може бути готова з наявних запасів за два дні. Кілька резервних партій треба виготувати не більше, ніж за півроку. Для цього потрібні фантастичні суми. Але іншого виходу нема — це розуміє кожен.

Над головою Президента засяяв велетенський овальний стереоскопічний екран. З туманних ліній виникло зображення обличчя огрядної літньої людини з сивиною на скронях і примруженими втомленими очима.

— Прем’єре Радянського уряду, — сказав Президент Конгресу. — Чи згоден ваш уряд брати участь у здійсненні французького проекту всіма наявними ресурсами?

— Так, — рішуче і твердо відповів прем’єр.

Короткий сигнал, затемнення, і вчені побачили обличчя президента Америки. Не чекаючи запитання, він заявив:

— Уряд Америки згоден!

Один за одним з’являлися на екрані міжконтинентального зв’язку глави держав і урядів. Китай, Франція, Великобританія, Індія, десятки середніх і малих держав — всі підтримали проект врятування Землі. Дав згоду і концерн Герда, виговоривши право продовжувати будівництво сховищ в Антарктиді на випадок провалу французького проекту.

Після схвального голосування Президент Всесвітнього Конгресу Науки закрив Надзвичайне засідання. Хлопець-радист вимкнув прийом. І не встигла Барбара знову висловити своє захоплення почутим, як на пульті загорівся червоний сигнал виклику.

— Шифр шефа, — прошепотів радист, вмикаючи зв’язок. Справді, присутні побачили на екрані обличчя Герда — зосереджене, похмуре. Він зустрів погляд Барбари, привітав її кивком голови.

— Дівчинко, дуже до речі, що ти прилетіла. Все гаразд? Іоній є?

— Так, шеф.

— Негайно вилітай до Америки. Я чекаю тебе! Ніяких запитань. Корабель залишай в Антарктиді. Містер Рауль!

— Слухаю, шеф.

— Дайте в розпорядження міс Деніс закритий вертоліт. Форсуйте роботи…

Через десять хвилин потужна срібнобока машина піднялася серед снігових заметів і взяла курс на Америку…

Через кілька годин на Київському космодромі, під Борисполем, приземлився стратоліт з Горовим і Діжею. їх зустріли Гнатенко і Топчій, президенти кількох радянських академій, працівники космодрому і представники уряду. Після гарячих вітань і поздоровлень Горовий сказав: