Ігор Росоховатський: Нотатки лікаря Буркіна (цикл)

— Казку? — перепитав робот, пригадуючи це слово. — Так, так… Жив-був А-Перший зі своєю старою…

— Якщо жив, значить, був, — глибокодумно зауважив один з роботів. — Добре.

— Для чого роботу стара? — обурився другий. — Це неправильно. Не-пе-да-го-гіч-но.

— Стара, старенька, старушенція, стара карга, стара конструкція, баба-яга, — хвастав своєю ерудицією третій, з викликом поглядаючи на четвертого.

Четвертий, очевидно, не міг похвалитися такою пам’яттю. Не знайшовши аргументів, він чимдуж торохнув по голові ерудита, і той на деякий час замовк, а потім тільки й міг прошепелявити:

— Штар… Штар… Штар… Баб…

П’ятий з обуренням щось говорив найголовнішому, показуючи клешнею на хулігана, а найголовніший незворушно тягнув своє:

— Правильне виховання — добре. Неправильне виховання — погано.

— Ну, нічого страшного для життя хворого і дітей поки що не бачу, — сказав я Петрові Іллічу. — Поїхали на будівництво до І-П’ятнадцятого. Можливо, він усе пояснить.

— Вимкнути всіх — і справі кінець, — наполягав Петро Ілліч.

— А потім скільки часу піде на наладку! — заперечив я, рішуче направляючись до автовопа. Услід нам неслось:

— Швидше! Жвавіше!

Наш автовоп зупинився біля семафора, поряд з яким стояв шпалоукладач останньої конструкції. Цей робот ритмічно розмахував клешнями і проголошував:

— Грунт мерзлий. Відтавання робити! Не робити! Перетворити семафор на шпалу!

— Як швидко дієш? — запитав я.

— Нормально, — бадьоро доповів він. — Призначений верховним головою комвиху, головкерівником усіх, хто семафорить і сифонить!

— Хто тебе призначив?

- І-П’ятнадцятий.

— А хто ж він тепер? — поцікавився я, бажаючи швидше почути, яких вершин «соціального становища» устиг сягнути І-П’ятнадцятий. Я не сумнівався, що вже він, маючи складний самопрограмуючий пристрій, має титул не менше як із ста слів. Але, на мій подив, шпалоукладник відповів:

— Самопрограмуючий робот конструкції І-П’ятнадцять. А ось і він поспішає до нас.

Я глянув туди, куди вказувала клешня шпалоукладника. Біля нас, випустивши шасі, швидко знижувався І-П’ятнадцятий. Ледь він торкнувся землі, як шпалоукладник загорланив, звертаючись до нього:

— Відтавання робити! Слухати команду!

І-П’ятнадцятий не звернув на це ніякої уваги.

— Я до ваших послуг, люди.

На всякий випадок я увімкнув свій авто-жетон, схожий на кишеньковий ліхтарик, і помигав променем на індикатор робота (при цьому в «мозкові» будь-якого робота повинен автоматично увімкнутися орган повного послуху).

— Що тут відбувається? — запитав я.

— Будівництво ділянки дороги, — доповів І-П’ятнадцятий. — Етап — встановлення автоблокування. Головний інженер захворів. Він тимчасово призначив мене виконувати його функції.

— А що роблять шпалоукладник і роботи в будинку головного інженера?

І-П’ятнадцятий засоромився. Він був настільки досконалий, що, виявляється, міг навіть соромитись.

— Справа в тому, що ми виконуємо складну роботу типу КГ. Т-5 і М-І брати участь в ній не можуть. Вимкнути їх, а потім витрачати час на наладку — нерентабельно. Залишити ввімкнутими без всякого заняття — накопичення надлишкової енергії. То я й організував гру в компризроз.

— Що це таке?

— Комітет по призначенню, розподілу і перерозподілу. Кілька складніших роботів я уповноважив доглядати хворого і дітей. Іншим теж довелось підшукати певне заняття, присвоїти звання і титули. Хіба це заборонена гра?

— А чому робот Т-6 б’є гайкою по ваті?

— Його основна спеціальність — забивати костилі, цвяхи. Зараз він грає роль головного прикладача печаток. Прикладаючи печатку, він виконує ті ж рухи, що й на роботі, тому може відразу ж перейти до основної справи.

— А цей шпалоукладник чому тут командує?

— Він теж бере участь у грі і махає руками, імітуючи укладку шпал…

Петро Ілліч все ще хмурився. З підозрою дивлячись на І-П’ятнадцятого, він запитав:

— А якщо йому так сподобається командувати, що він не захоче працювати?

І-П’ятнадцятий трохи помовчав, а потім відповів:

— Я його вимкну і почекаю, поки охолоне лампа П-1.

…Коли ми повертались, Петро Ілліч сказав:

— Я все-таки не довіряю І-П’ятнадцятому. Варто було б зайвий раз перевірити його наладку.

— Та все в порядку, — без найменшого сумніву відповів я. — Про це свідчить хоча б те, як він розподілив обов’язки між роботами.