Александр Богданов - Червона зоря

— Ага, он воно що! — зауважила вона. — Значить, ви прибули до мене за цим… То чому ж ви мені не сказали цього просто?

Незвична суворість бриніла в її голосі. Я мовчав.

— Звичайно, я можу розказати вам про це, — провадила вона далі. — Це не складна історія. Стерні був одним з учителів Нетті, — він читав молоді лекції з математики й астрономії. Коли він повернувся з першої подорожі на Землю — то, здається, була друга експедиція Менні — він виступив з цілою низкою доповідей про цю планету та її мешканців. Тут Нетті була його постійною слухачкою. Особливо наблизили їх одне до одного та терплячість і уважливість, з якими він ставився до безконечних її запитань. Це зближення довело й до одруження. Тут було ніби полярне тяжіння двох несхожих і в значній мірі суперечних натур. Згодом ця ж несхожість, виявляючись більш яскраво й невпинно в усьому їхньому спільному житті, привела їх до охолодження й розриву. Це й усе.

— Скажіть, а коли стався цей розрив?

— Остаточно — після смерті Летти. Власне кажучи, вже зближення Нетті й Летти було початком цього розриву. Нетті ставало все прикріше від холодного аналітичного розуму Стерні, що систематично й уперто руйнував усі пориви фантазії, розуму й почуття, котрими вона так щиро й широко жила. Отже, вона несамохіть почала шукати людину, що ставилася б до всього цього інакше. А старий Летта мав навдивовижу щире серце і силу-силенну напівдитячого ентузіазму. Нетті знайшла в ньому такого товариша, якого їй і треба було; він не лише тямив терпляче ставитись до поривів її фантазії, а й сам часто захоплювався ними разом з нею. У нього вона відпочивала душею від суворої, крижаної критики Стерні. І він і вона, вони обоє любили Землю мрією й фантазією, вірили в можливість спілкування двох світів, що потягне за собою великий розквіт і велику поезію життя. І коли вона довідалась, що людина з таким скарбом почуття в душі ніколи не зазнавала жіночого кохання й ласки, вона не могла того стерпіти. Так виник її другий зв’язок.

— Одну хвилину, — перебив я. — Чи так я вас зрозумів? Ви кажете, що вона була дружиною Летти?

— Атож, — відповіла Нелла.

— Але ж ви, здається, казали, що остаточний розрив зі Стерні стався після смерті Летти?

— Так. Вам цього не зрозуміти?

— Ні, я розумію вас. Я лише не знав цього.

В цю хвилину нас перебили. З якоюсь дитиною трапилася нервова пригода і Неллу негайно покликали до неї. На кілька хвилин я лишився сам. Голова мені трохи паморочилася і я почував себе так дивно, що жодними словами не міг би цього переказати. Що, власне сталося? Та ж нічого особливого. Нетті була вільною людиною, та так і поводилася. Летта був їй чоловіком? Я завжди поважав його і був би до нього однаково гаряче прихильним, коли б він навіть і не жертвував своїм життям за мене. Нетті була дружиною двом своїм товаришам одночасно? Але ж я завжди гадав, що одношлюбність у нас випливає лише з наших економічних умов, що обмежують і плутають людину на кожнім кроці; тут же цих умов не було, а були якраз інші, що не творили жодних утисків для особистого почуття і особистих зв’язків. Звідки ж бралися тривожна приголомшеність і незрозумілий біль, від котрих мені хотілося або кричати, або сміятися? Чи може я не вмію почувати так, як думаю? Здасться, так. А мої стосунки до Енно? Де ж моя логіка? І що таке сам я? От безглузде почуття!

Ба ні, ось іще що… Чому Нетті не казала мені всього цього? І скільки є ще таємниць і обманів навколо мене? А скількох їх ще очікувати в майбутньому? Ні, знову неправда! Обману тут не було. Була таємниця. Але ж хіба в такому випадку таємниця не обман?

Ці думки виром гасали в моїй голові, коли двері прочинилися і до кімнати повернулась Нелла. Вона, певне, побачила на моєму обличчі, як мені було тяжко, бо в її тоні, коли вона звернулася до мене, вже не було тої сухості й суворості.

— Певна річ, — сказала вона, — тяжко звикати до цілком чужих життєвих відносин і до звичаїв іншого світу, не мавши з ним кревного зв’язку. Ви перемогли вже багато перешкод, — упораєтесь і з цією. Нетті в вас вірить і я думаю, що вона мак рацію. А хіба наша віра в неї захиталась?

— Навіщо вона все це ховала від мене? Де тут її віра? Я не можу зрозуміти її.

— Чому вона так поводилась — я цього не знаю. Але я знаю, що для цього вона мусила мати мотиви поважні й гарні, а не дріб’язкові. Можливо, що вам пояснить їх цей лист. Вона залишила його мені для вас на випадок якраз саме такої розмови, що оце ми з вами мали.