Александр Богданов - Червона зоря

Така, значить і була найперша і найповажніша причина, що стала на перешкоді гострому расовому й національному роз’єднанню марсіанського людства, а вкупі з тим і повному розвиткові війн, мілітаризму та взагалі системі масового вбивства. Звичайно, силою своїх внутрішніх суперечностей капіталізм все ж створив би всі ці прикмети високої культури, але й розвиток капіталізму йшов там своєрідним шляхом, висуваючи все нові умови для політичного об’єднання всіх племен і народів Марса. Тут рішучу роль відіграло те, що великий капітал дуже швидко виштовхнув із землеробства дрібне селянство, а незабаром після того відбулася націоналізація всієї землі.

Цим подіям спричинилося невпинне висихання ґрунту, з чим дрібні хлібороби не могли дати собі ради. Кора планети глибоко всмоктувала воду і не повертала її. Ця було розвиток того стихійного процесу, завдяки котрому колишні океани Марса здрібніли і стали порівняно невеликими морями. Такий процес іде й на нашій Землі, але тут він зайшов іще не так далеко. На Марсі, що в два рази старший за Землю, справа стала погрозливою вже перед тисячею років, бо поруч зі зменшенням морів зменшувалась, певна річ, хмарність, рідшали дощі, міліли річки, висихали струмочки. У більшості місцевостей виникла потреба обводнюватись штучними способами. Що могли тут удіяти незалежні дрібні хлібороби?

Здебільшого вони просто розорювалися і їхні землі відходили до рук сусідніх великих землевласників, що мали досить капіталів, аби упоратись з обводнюванням. Подекуди ж селяни засновували великі асоціації, об’єднуючи для цього спільного діла всі свої засоби. Але рано чи пізно таким асоціаціям доводилося зазнавати недостачі в грошах — на початках начебто тимчасової; а вже як асоціації хоч раз запозичалися у великих капіталістів, справи їхні починали швидко гіршати: чималенькі проценти збільшували витрати на ведення справ, з’ясовувалася потреба нових позичок і т. д. Асоціації мусили підлягати економічній владі своїх кредиторів, а ті насамкінець їх руйнували, одразу захоплюючи собі землю цілих сотень і тисяч селян.

Так уся годяща земля перейшла до рук кількох тисяч великих земельних капіталістів; але в середині суходолів лишалися ще великі простори, де води не було і куди окремі капіталісти власними силами провести її не могли. Коли державна влада, до того часу вже цілком демократична, змушена була заходитися біля цієї справи, щоб дати роботу зайвому пролетаріатові і допомогти решткам селянства, що от-от мало зовсім вимерти, то у самої цієї влади не знайшлося таких засобів, які були потрібні для побудови велетенських каналів. Синдикати капіталістів хотіли прибрати справу до своїх рук, але проти цього повстав увесь народ, добре розуміючи, що тоді синдикати візьмуть у кріпацтво і всю державу. Після довгої боротьби і неймовірно впертого опору земельних капіталістів заведено було великий поступовий податок на прибутки від землі. Здобуті від цього податку суми і стали фондом велетенських канальних робіт. Силу лендлордів було надламано, а незабаром відбулася й націоналізація землі. Тут уже зникли останні сліди дрібного селянства, бо держава у власних інтересах давала землю лише великим капіталістам і сільськогосподарські підприємства стали ще ширші, ніж перед націоналізацією. Отже, знамениті канали стали і могутнім мотором економічного розвитку і міцною підпорою політичної єдності цілого людства.

Коли я прочитав про все це, я не міг утримати перед Менні свого здивовання — як це руками людей можна було утворити такі велетенські водяні шляхи, що їх видно з Землі навіть через наші кепські телескопи.

— Тут ви трохи помиляєтесь, — зауважив мені Менні. — Канали ці й справді великі, але все ж не в кілька десятків кілометрів, коли їх, власне кажучи, тільки й могли б помітити ваші астрономи. Те ж, що вони бачать, то широкі смуги гаїв, розведених нами уздовж каналів, щоб підтримувати рівномірну вогкість повітря і не дозволяти воді швидко випаровуватись. Декотрі з ваших учених, здається, вже й здогадалися про це.

Доба канальних робіт була періодом великого розквіту в усіх галузях виробництва і глибокого спокою в класовій боротьбі. Попит на робочу силу був величезний і безробіття зникло. Але коли Великі Роботи було завершено, а слідом за тим завершився рівнобіжний процес капіталістичної колонізації колишніх пустель, то незабаром вибухнула люта промислова криза і «соціальний мир» було порушено. Справа посунула до соціальної революції. І знову ж, хода подій була мирною; першою зброєю робітників були страйки, до повстань справа дійшла лише в кількох випадках по небагатьох місцевостях — майже виключно хліборобських районах. Крок за кроком пани корилися неминучому; і навіть тоді, коли влада опинилася в руках робітничої партії, з боку переможених не виявилося жодної спроби оборонити свою справу насильством.