Олександр Бєляєв - Острів загиблих кораблів

Кілька хвилин водолази лежали нерухомо. Риба, не бачивши більше здобичі, поплила. Всі полегшено зітхнули в своїх металевих ковпаках і почали обережно підніматися. Але як тільки вони рушили вперед, їх переслідувач з’явився знову. Людерс відчайдушно лаявся, хоча його ніхто не чув. Становище було серйозне. Як відв’язатися від хижака? Небезпечно було рухатися вперед, але не менше небезпечно і піднятися вгору. Що робити?

Мюллеру спала вдала думка. В ту мить, коли риба відплила на значну відстань, він відійшов убік, засвітив ручний електричний ліхтар і поклав його на каміння так, що світло падало в інший бік від водолазів, залишаючи їх у тіні. Потім Мюллер повернувся, і всі почали чекати, що буде далі. Хитрість вдалася. До ліхтаря почали наближатися всілякі риби. Невдовзі заявилася туди і риба-пила. Її очі, засліплені світлом, не бачили водолазів, що стояли в тіні. Зате серед освітлених світлом риб знайшлося немало смачної їжі, і риба-пила почала пожирати її.

Проте, незабаром з’явилася нова велика риба — плямиста акула, і між нею і рибою-пилою зав’язалася смертельна боротьба. В освітленому просторі води два хижаки нападали один на одного. Вони розходилися, сходилися, ганялися один за одним. Акула намагалася підпливти знизу і, перекинувшися, встромити гострі зуби в черево риби-пили. Але риба-пила швидким, як помах шаблі, рухом вислизала від удару. Проте після кількох сутичок риба-пила була поранена. Вода забарвилася кров’ю. Але їй також вдалося завдати акулі жахливого удару своєю пилою. Кров, як червоний туман або заграва пожежі, наповнила поле битви.

І раптом зверху почали смикати трос по три рази — сигнал небезпеки — «Піднімаємо».

Що могло ще там статися?

Невдовзі водолази відчули, що їх піднімають угору. Всіх охопило хвилювання. Вгорі, очевидно, відбувалося щось недобре. Минуло ще кілька томливих хвилин. Усі незадоволено дивилися вгору, неначе чекаючи звідти роз’яснення.

Коли водолазів підняли в шлюпку і роздягнули, то вони дізналися, що сталося за їхньої відсутності на Острові.

— Симпкінс і Флорес, — сказав капітан Муррей, — затіяли облогу корабля «Сивіла», де, виявляється, ховався останнім часом Слейтон з китайцем. Слейтон відмовився здатися, і тепер вони почали стрілянину, — чуєте?

З боку Острова справді чулися поодинокі рушничні постріли.

— Ми поки що тримаємо нейтралітет, — усміхаючись, додав Муррей.

Гатлінг узяв польовий бінокль і навів його на місце битви. На краю Острова, біля «Сивіли», під прикриттям товстих щогл і бортів накренених кораблів, засіли нападникі. Тих, котрі потрапили в облогу, не було видно. З того й іншого боку час від часу чулися постріли.

Рантом на палубі «Сивіли» з’явився китаєць. Майже голий, він розмахував якимось предметом.

Потім він підбіг до вантажного пароплава, що стояв поряд із «Сивілою», і кинув у нього бомбу. Пролунав тріск бомби, який розірвалася, і раптом з пароплава почали підійматися величезні чорні клуби диму.

— Нафта! Так горить нафта! — вигукнув капітан Муррей, що перший зрозумів небезпеку.

Справді горіла нафта, що знаходилася в цистернах старого-пароплава. Язики полум’я почали лизати борти пароплава. Палаюча рідина спускалася все нижче, розтікалася по воді, продовжуючи горіти. Неначе запалало саме море. А клуби чорного диму підіймалися все вище, як над кратером вулкана, затьмарюючи сонце і вкриваючи все густою пеленою.

Перестрілка ущухла. На Острові зчинилося сум’яття. Сирена «Задирливого» тривожно завила. Вогненне кільце тим часом все розширялося, захоплюючи довколишні кораблі. Китаєць бігав над полум’ям уздовж борту пароплава, розмахуючи руками, і щось божевільно кричав.

— Жовта річка! Велика Жовта річка!

Раптом серед диму поряд із китайцем з’явився Бокко. Він схопив китайця і потягнув на другий бік корабля, до містка. Корма «Сивіли» спалахнула. Якась постать промайнула серед диму, прямуючи до носа корабля. Це, очевидно, був Слейтон, але на нього ніхто не звернув уваги. Прозвучав самотній постріл. Стріляв Флорес, але, мабуть, промахнувся. Слейтон продовжував бігти, кинувся у воду і поплив до Нового Острова.

— Навряд чи він врятується там, — сказав задумливо Муррей. — Палаюча нафта розливається на величезний простір.

Вівіана турбувалася за Меггі та її дитину. Невдовзі, проте, Меггі з’явилася разом з рештою остров’ян. Незважаючи на полум’я, що поширювалося з величезною швидкістю, остров’яни забігали до себе, щоб захопити дещо з свого майна.