Олександр Бєляєв - Острів загиблих кораблів

— Коротко і ясно! — сказав Гатлінг.

— Ну, що ж, соромитися більше нічого. Щоб уникнути кровопролиття, пошлемо ще одну радіотелеграму. А ти, Вівіана, про всяк випадок спустися в каюту.

« Якщо ви негайно не дасте згоди, я накажу бомбардувати Острів », — свідчила друга радіотелеграма; відповіддю на неї був другий постріл.

Гатлінг хотів був уже віддати наказ обстріляти Острів, але Томсон запропонував відкласти воєнні дії до ранку.

— Темно вже — краще, справді, зачекати ранку. Острів не втече, — підтримав цю думку і капітан Муррей.

Гатлінг згодився. Залишивши на палубі для охорони корабля кілька матросів, Гатлінг спустився в кают-компанію. Капітан Муррей, Симпкінс, Томсон і Бокко пішли за ним.

Вівіана розливала чай. Усі всілися; Бокко — на краєчку стільця: нові люди і незвична обстановка бентежили його. Обпікаючись, він пив гарячий чай, червонів і кректав.

— А все-таки… недобре це виходить, — сказав він, раптом спохмурнівши.

— Що недобре? — запитала Вівіана.

— Та ось це саме: почнеться стрілянина. Ну, що тут хорошого? Скільки народу покалічити можна!

— Але що ж робити, Бокко? — здивувався Гатлінг. — Ви самі бачили, що Слейтон не прийняв наших мирних пропозицій.

— Що робити? Про це я і думаю, що робити. А робити більше нічого, як тільки йти мені на Острів, щоб шепнути на вухо нашим остров’янам: не слухайте капітана Слейтона, не стріляйте. Скажіть вашим матросам, щоб спустили мене… Прощавайте, дякую за чай!

Цієї ночі ніхто на «Задирливому» не спав. Гатлінг бродив по палубі, вслухаючись у нічну тишу. Що буде з Бокко? Чи. послухають його остров’яни? Іноді Гатлінгу здавалося, що він чує стриманий шум голосів, скрип дощок на напівгнилих палубах під чиїмись ногами. А можливо, це вранішній вітер шумить у зламаних реях і щоглах, тріпає обривки вітрил, гойдає кораблі, і вони риплять і стогнуть, як стогнуть старі уві сні, скаржачись на свою неміч? Хоча б була місячна ніч! Який виснажливий цей морок!

За годину до сходу сонця з Острова знову долинув шум. Тепер уже не було сумніву: там щось відбувалося. Голоси чулися ясно; кілька людей пробігли Островом з ліхтарями і поволі повернулися до резиденції губернатора.

«Невже бідолашний Бокко загине?» — з хвилюванням думав Гатлінг.

Перед самим сходом сонця на палубу вийшли вже всі пасажири «Задирливого». І коли сонце нарешті зійшло, всі здивовано вигукнули, — на великій щоглі біля резиденції губернатора виднівся великий білий прапор.

— Капітан Слейтон пішов на капітуляцію! — вигукнув Гатлінг.

— Дивіться, Бокко йде сюди, — зауважила Вівіана.

Бокко дріботів старими ногами до «Задирливого», розкланювався, махав рукою і ще здалека крикнув у морський рупор:

— Можете сходити на Острів! Капітан дозволив!

Поспішно спустили шлюпку, в яку сіли Гатлінги, Томсон зі своїми асистентами — Таммом і Мюллером, Симпкінс і чотири матроси.

Бокко вітав прибулих низьким уклоном.

— Капітан просить вас до своєї резиденції.

— Ви живі, Бокко, ми так хвилювалися за вас! — сказала Вівіана, потискуючи йому руку.

— Що там сталося у вас на Острові вночі? — запитав Гатлінг.

Бокко посміхнувся з таємним виглядом і повторив:

— Губернатор просить вас до себе. Він вам усе пояснить.

З хвилюванням Вівіана вступила знов на Острів Загиблих Кораблів. Вона йшла хиткими містками, перекинутими від корабля до корабля, думаючи про те, що так само йшли вони і в перший приїзд. Але тоді вони були потерпілими від корабельної аварії, беззахисні полонені, які йшли назустріч невідомому. Тепер вони були під захистом «Задирливого».

Гатлінг просив Вівіану повернутися на корабель.

— Хто знає, можливо, Слейтон заманює нас у пастку?

Але Бокко заспокоїв:

— Не хвилюйтеся, ви всі в цілковитій безпеці.

Подорожні рушили далі. Гатлінг давав пояснення Томсону, згадував різні випадки зі свого першого перебування на Острові. Нарешті подорожні підійшли до резиденції. Тут на них уже чекали.

Негр блиснув білими зубами, розкривши рота в широкій усмішці.

— Теж один із колишніх претендентів на руку Вівіани, — з посмішкою відрекомендував його Гатлінг.

— Губернатор просить вас до себе, — сказав негр.

Прибулі спустилися знайомими східцями вниз і зайшли до кабінету губернатора.

Він стояв біля столу і привітно кивнув головою.

— Ласкаво просимо.

— Флоресе! — з подивом вигукнула Вівіана.

— До ваших послуг, — відповів він, потискуючи руку гостям, — прошу вибачення за свій вигляд.