Загальне захоплення було таким великим, що знайшлися навіть добровільні жертводавці, які ламали у себе частину підлоги або «сходи» — просту дошку з набитими упоперек брусками, — щоб тільки швидше подовжити міст. Економія, проте, примушувала не робити його широким. По мосту могла пройти тільки одна людина. Але ця ж сама економія подовжувала час споруди, оскільки одній людині весь час доводилося ходити за матеріалом. Проте і з цього скоро знайшли вихід: остров’яни стали в ряд і передавали один одному дошки. За три дні було пройдено понад половину шляху.
Нарешті настав урочистий момент: до вечора п’ятого дня, коли вже стемніло, була встановлена остання дошка, що з’єднала два острови.
Яким не великим було бажання негайно ж іти на новий острів, остров’яни були змушені повернутися, оскільки Флорес віддав наказ відкласти вступ на острів до ранку наступного дня.
Схвильовані остров’яни не спали майже всю ніч і піднялися на зорі в цей знаменний день в історії Острова Загиблих Кораблів.
Вони зібралися всі до одного на палубі фрегата; палуба на боку лежачого корабля спускалася до самої води, — звідси починався міст.
— Наша праця увінчалася успіхом, — сказав Флорес, звертаючись до остров’ян. — З першим променем сонця ми піднімемо на новому острові наш прапор!
І остров’яни вирушили в «дорогу».
Попереду йшов Флорес із прапором, за ним Бокко, О’Гара, Людерс, далі слідувала решта мешканців Острова.
Вода хлюпала під містками, дошки хиталися. Кілька людей впали у воду і зі сміхом видерлися, обплутані водоростями. Багатьом сподобалася ця несподівана надбавка до вбрання. Остров’яни нахилялися, витягали довгі коричневі водорості і прикрашали себе. Індіанець затягнув тужливу військову пісню. Перед подорожніми виростала громада океанського пароплава. Він лежав боком, закриваючи собою новий острів. Поряд з піднесеною над водою кормою стояв невеликий баркас, куди і була встановлена остання дошка мосту. Флорес зійшов на баркас. Острів був невеликим — усього близько десятка суден. Але остров’ян чекало невелике розчарування: судна ці стояли не впритул одне до одного, а на певній відстані. Доводилося і тут зводити нові містки, щоб з’єднати ці розкидані судна в одне ціле. Проте вирішили не відкладати торжества. Не без зусиль піднялися остров’яни похилою палубою пароплава і на його вершині укріпили прапор.
Остров’яни, розташувавшись на палубі, жадібно вдивлялися в нові для них форми і контури. Ймовірно, жоден спектакль не дав стільки насолоди жителю великого міста, скільки дало остров’янам видовище цих розбитих, покалічених кораблів. І навряд чи не найбільше від усіх був задоволений островом Людерс.
— Корвет з однією відкритою батареєю на двадцять гармат… Початок дев’ятнадцятого століття. Ого! Голландський парусник принаймні початку вісімнадцятого століття. Оце дідусь! Ач, куди його занесло! А ось і інший дідусик — колісний пароплав. Він народився на самому початку дев’ятнадцятого століття в Америці і навіть за молодості міг плентатися зі швидкістю тільки п’яти морських миль за годину, — пояснював Людерс.
Проте загальну увагу привернуло страшне видовище: на корветі «з відкритою батареєю на двадцять гармат» вся палуба була вкрита скелетами. Кістки, вибілені сонцем, блискотіли. На ногах скелетів подекуди ще збереглося лахміття — мабуть, останні шматки зотлілих чобіт. Проте добре збереглася, хоч і проржавіла, зброя: гармати, шпаги, кортики…
Остров’яни принишкли. Кожний у міру своєї уяви малював собі картини жаху, які супроводжували загибель цих кораблів.
— Треба буде прибрати скелети, — сказав Флорес. — Тут достатньо суден, придатних для житла. Ну що ж, на сьогодні досить? Завтра прийдемо, наведемо решту містків і оглянемо внутрішність кораблів.
Усі неохоче почали спускатися. Один з остров’ян, посковзнувшися, скотився з палуби і впав у воду. Але він, на здивування всіх, не занурився, а залишився лежати на поверхні.
— Тут мілко! — закричав він.
Це зацікавило всіх. Остров’яни почали ногами досліджувати ґрунт. Виявилося, що під ногами були палуби і уламки затонулих кораблів. З певною обережністю можна було перебратися з одного корабля на інший. Остров’яни розсипалися по острову, криками виражаючи своє захоплення.
Раптом з трюму невеликої, порівняно нової барки почувся якийсь звіриний рев і вслід за тим переляканий крик індіанця, що кличе на допомогу. Індіанець вискочив з трюму і кинувся навтьоки.
Читать дальше