Адріан Кащенко - Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Ця подія, яку Військо Запорозьке розуміло, як найбільшу собі кривду, призвела до рішучого незадоволення козаків російською зверхністю взагалі. Воно виявилося в тому, що коли цар Петро І року 1700-го розпочав війну із шведами й покликав запорожців іти разом з українськими козаками у Лівонію, то вони прогаяли багато часу й від Риги повернулися на Україну, майже не воювавши. Прибувши ж на Запорожжя року 1701-го, пошарпали на верхів'ях Інгулу крамарів зі Стамбула, що везли у Московщину коштовні речі, і, незважаючи ні на які вимоги гетьмана й навіть накази із Москви, не хотіли віддати пограбованого.

Лівонська війна Росії із Швецією ще дужче підбурила запорожців проти російської влади, бо козаки, повернувшись із походу, розповіли на Січі, що російські військові люди знущались над січовиками і з презирством на них дивились. Такий настрій призвів до того, що на початку 1702 року кошовим отаманом запорожці обрали ворога російської зверхності, козака Платнирівського куреня Костя Гордієнка-Головка. Походив він із Полтавщини, освіту ж дістав у Київській академії. Це був певний козак-лицар рішучої та впертої вдачі. Як і славний Іван Сірко, Гордієнко хотів бачити Військо Запорозьке незалежним ні од якої сусідньої держави й у такому напрямі повів справи військові.

Звідтоді, як Гордієнко взяв до рук булаву, Військо Запорозьке неначе прочуняло й захвилювалося. 23 жовтня року 1702-го кошовий послав через Мазепу листа до Москви, повідомляючи уряд, що козаки не хочуть мати московського міста в Кам'яному Затоні. Там же, між іншим, було сказано: “ще начальники московського війська не збудували того города, а вже перевіз наш біля Кодака відняли й чинять нам всякі кривди та збитки. Через те Військо Запорозьке, наказу про збудування города в Кам'яному Затоні слухати не буде, ламати камінь на будівлю того города на землях Запорожжя не дозволить, а якщо хто прибуде з московськими людьми той город будувати, то запорожці будуть оружно на них бити”.

Під той час козаки були дуже потрібні російській державі через затяжну війну зі шведами, і цар Петро Олексійович замість того, щоб розгромити їх за непокору, послав на Січ стольника Протасова з коштовними дарунками й жалуванням і звелів своєму посланцеві прийняти од запорожців присягу.

Прочитавши урочисто, як годилося за військовим звичаєм, царського листа серед козацької ради, Гордієнко на пропозицію стольника - цілувати на вірну службу цареві хрест, рішуче сказав, що Військо Запорозьке не присягатиме через те, що московський уряд порушив вольності, побудувавши городки на Самарі й споруджуючи фортецю в Кам'яному Затоні, і, коли ті городки будуть поруйновані, тоді Військо Запорозьке і присягу складе.

Ворог запорожців - Мазепа, довідавшись про цю подію на Січі, послав цареві доноса, доводячи, ніби претензії запорожців на землю по Самарі зовсім безпідставні, бо вони не мають царської жалуваної грамоти, і радив вжити проти козаків рішучих заходів. На Запорожжя ж він послав своїх підручних підмовляти козацтво, щоб скинуло Гордієнка з кошевства. Це Мазепі таки вдалося, і року 1703-го на кошевство було обрано Герасима Крису.

Догоджаючи Мазепі, Криса розгромив ватаги козаків Москаля й Ропухи, що шарпали подорожніх кримців, та з того в Січі стався заколот, і великі гурти запорожців пішли на Самару, знищили там селітряний завод гетьмана Мазепи й погрожували Новобогородському городку, а з кінцем 1703 року знову обрали кошовим Костя Гордієнка.

Весь 1704 рік минув на Запорожжі неспокійно. За згодою Гордієнка й усього Коша, велика ватага в 3000 козаків із гарматами вийшла із Січі, перевезлася вище Кодака за Дніпро на річку Самару, добула зброєю та зруйнувала Новосергіївське містечко й позганяла з південного боку Орелі всіх людей, що не мали запорозького підданства. З комендантом фортеці Кам'яного Затона - боярином Шеншиним - відносини запорожців були якнайнапруженішими, доходили до військових сутичок. Незважаючи на все те, можна з певністю сказати, що Гордієнко в ті часи не думав зраджувати царя, а тільки домагався від нього визнання давніх прав і вольностей Війська Запорозького. Це стверджується тим, що полк біля 2000 козаків цілий рік перебував у складі російського війська на Ладозі і в червні брав участь в атакуванні шведів на Чорній річці, біля Неви.

Тим часом на Правобережжі, що ледве стало оживати після великої Руїни, знову полилася кров. Побачивши, що поновлена козаччина не хоче знати поляків за своїх зверхників і не пускає на Україну польських панів, коронний польський гетьман Синявський із наказу польського уряду вирушив на Україну з великим військом і року