Адріан Кащенко - Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Далі в тому ж листі нагадується, що російський уряд для того віддає народ панам у неволю, щоб люд український змужичів (стратив культуру), “щоб тоді легше було осадити нас своїми воєводами й городами, які уже й збудував на Самарі”. Щоб врятувати Україну, Петрик радив піднятися всім проти московців і приєднатись до нього тоді, як він ітиме з ордою добувати Україну.

У червні заміри Петрика почали здійснюватися. Кримський хан вийшов із великою ордою в Чорну долину і, вручивши там урочисто Петрикові гетьманські клейноди, проголосив його гетьманом України. Але наступного ж дня посипалися розчарування. Перш за все ханові не можна було виступати з усією ордою на Гетьманщину, бо за наказом султана мав воювати з німцями проти Угорщини; на Україну ж Калгою-Салтаном та Петриком він відрядив всього 20 000 вершників. Це поставило нового гетьмана в безнадійне становище, бо Мазепа повсякчас міг кинути проти татар 50000 козаків, не кажучи вже про військо російське. Але Петрик пішов разом із Калгою-Салтаном понад східним берегом Дніпра й зупинився проти Січі Запорозької в Кам'яному Затоні.

Тим часом у Січі сталися зміни. Ще восени 1691 року один жвавий козак, на прізвище Матвієць, підмовив кілька десятків товариства пливти з ним за Чорне море до імеретинського царя на службу й потай захопив для своєї справи одного військового байдака. Довідавшись про те, кошовий отаман Іван Гусак звелів заарештувати зухвальця й привести до нього, а той під час розмови з кошовим зчепився битися. Військовий суд засудив Матвійця за його вчинки до смертної кари, і йому стяли голову. Проте січова голота дуже любила сміливця, й коли до Січі вернулося товариство з лугів та степів і дізналося про його страту, то почало нарікати на Гусака за те, що звів доброго козака, і, врешті, в 1692 році обрало на кошевство ватага Федька.

Той Федько невдовзі виказав свою недотепність у керуванні справами й, коли на Січі виникло замішання й навіть заколот між козаками з приводу листів Петрика, то він не зміг вгамувати товариство й дати війську якийсь лад. Через те, коли Петрик уже наближався до Січі, Федька скинули з кошевства, і січова рада обрала знову Івана Гусака.

Гусак був крутої та впертої вдачі й, коли Петрик, стоячи з татарами у Кам'яному Затоні, прислав до нього посланця з листом, у якому необачно вимагав од кошового, щоб той прибув за Дніпро зустріти Калгу-Салтана із хлібом-сіллю, то Гусак власноручно побив посланця, а Петрикові звелів переказати, що “ніколи Салтан, ворог святого хреста, не діжде, щоб він, Гусак, його із хлібом зустрічав”. То тоді Петрик переказав, що має таємні листи од гетьмана Мазепи, які може показати тільки самому Гусаку, й кошовий отаман, взявши із собою кількох курінних отаманів та 600 козаків, переїхав 17 липня байдаками на один з островів Дніпра біля Кам'яного Затону й, не довіряючи татарам, передав Салтанові, щоб той вислав заручників і, тільки діставши їх, рушив з отаманами у татарський табір.

У наметі Калги-Салтана після тривалої розмови Петрик признався, що ніяких листів од гетьмана він не має, а що склав із ханом умову “своїм розумом під впливом жалю через утиски й нестерпучі кривди на посполитий український люд”.

Незважаючи на умовляння Петрика, Іван Гусак, знаючи добре, як татари плюндрують українські землі, не згодився йти разом із бусурманами воювати свій рідний край, а щоб не роздратувати татар, посилався на те, що Військо Запорозьке розійшлося по лугах і степах, і через те він не може з невеликим товариством розв'язувати таку справу, як війна з Москвою.

Повернувшись на Січ, Гусак усе-таки скликав раду й, розповівши про заходи Петрика, спитав, як гадає товариство. Запорожці після того запитання розбилися на два натовпи: менший, разом із старшиною, стояв на тому, що не годиться виступати у спілці з бусурманами проти православних людей; більший же натовп, головним чином голота, вигукував, що Петрик - розумна голова, навчає на добре і що треба йти визволяти Гетьманщину від Мазепи-зрадника, від москалів та своїх панів.

Тоді Гусак поклав булаву на стіл і сказав: “Нехай же хто інший веде військо проти своїх братів, а я не поведу”. З тим він покинув раду і пішов до свого куреня, а слідом за ним склала свої клейноди й уся військова старшина.

Весь день і всю ніч військові клейноди лежали серед майдану на столі, а запорожці гомоніли й сперечалися. Та між голотою не знайшлося нікого, хто б наважився взяти владу до своїх рук, і ранком прихильники Петрика послали просити стару старшину, щоб забрала свої клейноди назад. Гусак згодився повернути собі булаву, але рішуче відмовився вести військо на Україну в спілці з татарами.