Адріан Кащенко - Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

За вимогою Кішки польський сейм на початку 1601 року мусив видати закон, за яким присуд 1597 року був скасований: саму ту постанову розірвали, й козакам повернули їхні давні права.

Поставивши козацтво на міцний грунт, гетьман Кішка подбав про те, щоб запорожці і зі свого боку дотримувалися угод. Але Лівонська війна була затяжна й тяжка; людям, як і коням, не вистачало припасу. А зима 1602 року ще більше погіршила становище козацького війська. Старий гетьман намагався втримати козаків на війні і, щоб надати їм бадьорості і завзяття, сам водив загони в бої. В одній із таких бойових сутичок під містом Фелиним року 1602-го Самійло Кішка загинув козацькою смертю - його знайшла куля. Тіло гетьмана козаки з великою шанобою перевезли до його рідного міста Канева й поховали там, за козацьким звичаєм, - з урочистою пальбою.

По закінченні Лівонської війни Військо Запорозьке, заспокоєне на деякий час із боку поляків, знову розпочало боротьбу з бусурманами. Вони нападали на Крим і виходили, хоч і з невеликими силами, в лиман та Чорне море, наскакуючи на дунайські турецькі міста й на Білгород. Року 1604-го польський уряд став турбувати Москву з тим, щоб посадити на царство царя Лжедмитрія і закликав узяти участь у цих походах і козаків. Чимало реєстровців і “випищиків” справді ходили разом із поляками в московські землі, а через те кількість козаків зменшилась. І з цього скористалися татари й великою ордою року 1606-го напали на Україну. Під час того наскоку вони поруйнували всю південну Київщину з Корсунем та Богуславом, і тільки за цим містом запорожці наздогнали орду, відбили частину бранців та змусили ногайців повернутися назад.

У цей час з-поміж запорозького товариства постає величезна постать Сагайдачного. Родом він був з-під міста Самбора. Як син українського шляхтича, він освіту дістав в українській школі князя Острозького, та, маючи з природи войовничий хист і жваву вдачу, Сагайдачний не пішов шляхом тодішніх учених, а ще за молодих літ захопився думкою про боротьбу з бусурманами. Під час другого гетьманування Самійла Кішки Конашевич перебував у всіх його походах, здобув собі військовий досвід і зажив собі між козаками значної слави, бо, як писав поляк Собєський, “був він чоловік великого духу, що сам собі шукав небезпеки, легковажив життям, у битві був перший, коли ж доводилося відступати - останній; мав жваву діяльну вдачу, в таборі сторожкий, мало спав і не пиячив; на нарадах поводився обережно, в розмовах був небалакучий”.

Коли саме Сагайдачний став гетьманом Війська Запорозького, з певністю невідомо. Дмитро Бантиш-Каменський та Володимир Антонович твердять, що з року 1606-го, але перший додає, що через дуже сувору розправу Сагайдачного над неслухняними козаками запорожці не раз скидали його з гетьманського уряду, а далі, під час рішучих подій, знову обирали на гетьмана.

Чи був Сагайдачний 1606 року гетьманом, чи ще не був, можна тільки сказати, що тоді славний похід запорожців на море відбувався не без нього. Надосінь запорожці вийшли на чайках, вистежили недалеко від турецького міста Варни десять турецьких галер, несподівано атакували їх уночі, дісталися за допомогою линв на судно й, вирізавши всіх турків, попереносили їхні менші гармати на свої човни, а після того взяли приступом і саму Варну.

Про цю подію співають кобзарі і в наші часи:

З цієї пісні можна собі уявити, що запорожці атакували Варну і з моря, і з берега, причому, мабуть, як за звичай запорожці чинили: вони виманили турків із міста за річку, вдарили на них з усією силою і потопили в тій річці, а вже після того, як турецьке військо зменшилося, пішли на Варну з моря і суходолу й узяли її штурмом.

У Варні козакам дісталися великі скарби й сила всякого добра, як стверджує історик, на 180000 злотих. Опріч того, вони визволили тут кілька тисяч невольників, що складалися не тільки з українців, а ще й з угорців, волохів, поляків та німців, та чимало ще захопили козаки у бранці знатних турків, щоб потім узяти за них викуп або поміняти їх на своїх товаришів, що гибіли в турецькій неволі.