Адріан Кащенко - Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Січовики мали здобутки здебільшого із військової здобичі. Під час нападів на татар або морських походів запорожці щоразу приганяли із татарських степів тисячі коней і худоби; з турецьких же міст привозили коштовні речі, зброю, шовки, оксамити, золото й срібло. Всякий козак усю здобич, окрім зброї, мав скласти докупи, і вже на Січі військова рада розподіляла те збіжжя: звичайно, не менше, як половина її йшла на церкви й монастирі - здебільшого на січову церкву свїтої Покрови та на Трах-темирівський монастир, а пізніші - на київське Братство, Межигірський та Самарський запорозький монастирі, і тільки решту розподіляли тут між товариством, однаково на всіх: і на тих, що були в поході, й на тих, що ходили на лови або доглядали Січ. Виняток становила лише ручна зброя - вона не ділилася, а залишалася власністю того, хто її здобув.

Щоб керувати січовим господарством, у поміч кошовому отаманові обирали скарбникі; курінним же господарством орудували курінний отамін і кухар.

Для Січі запорожці завжди вибирали сухе й високе місце на березі Дніпра або якоїсь його протоки й, лишивши посередині тієї площі майдін, ставили навколо нього 38 довгих хат (куренів), де б товариство мало притулок під час негоди.

Окрім куренів, у Січі зводши ще такі будівлі: церква на честь святої Покрови; паланка-будинок, де зберігалися військові клейноди, містилася канцелярія й чинився суд і розправа; пушкарня - неглибокий, але просторий льох, у якому тримали гармати, ручіу зброю, кінську упряж, зілля (порох), кулі, сірку, селітру та інше військове майно; скарбниця - такий же льох для зберігання борошна, пшона, сала, риби й іншого харчового припасу. Там же в невеликих барильцях переховували й військові гроші.

За народними переказами, як і стверджують історики, перша церква з'явилася на Січі тоді, коли вона містилася на майже змитому острові Городищі, напроти теперішньої слободи Капулівки Катерінославського повіту, нижче устя Чортомлика. Ту Січ було збудовано десь року 1575-го за часів гетьмана Богданка та короля польського Стефана Баторія. Прозвали її Базавлуцькою через те, певно, що острів, на якому вона розташувалася, належав до Лугу Базавлугу. Безумовно, церкви мали й усі пізніші Січі: Хортицька, Томаківська, Микитинська, Олешківська та Покровська, хоча іноді й містилися в дуже легкій споруді, від якої до наших днів не лишилося жодних ознак, як, скажімо, в Олешках, де церква мала стіни та стріху з очерету. Запорожці завжди були дуже набожні люди й ніколи не шкодували грошей на храм, як військових, так і своїх, власних, і в пізніших Січах - Чортомлицькій, яка містилася на березі напроти Базавлуцької, та в Новій Січі над річкою Підпільною церкви були навіть багаті.

Військові клейноди запорожців складалися з булави, пернача, бунчука, корогви, печаті й котлів, або литаврів.

Відкіля взялися у Війська Запорозького клейноди - невідомо, а тільки за часів Байди-Вишневецького козаки вже мали клейноди од польського короля та царя Івана Грозного; згодом же Війську Запорозькому дарували клейноди ще й німецький цісар, кримський хан і турецький султан.

Беручи клейноди від сусідніх державців, запорожці ніколи не вбачали в тому ознаки підданства; навпаки, це вважалося визнанням незалежності Війська Запорозького, і не раз бувало так, що, воюючи з поляками, козаки йшли в бій із клейнодами, що їх подарував польський король.

З певністю невідомо, з яких саме часів у запорожців існувала канцелярія, а тільки знати, що під час перебування у Базавлуцькій Січі посланця німецького цісаря Рудольфа II Еріха Лясоти, року 1594-го на Коші вже мали писаря й канцелярію.

Навколо січових будівель копали окопи, а поверх земляних валів робили ще засіки з дубів; у пізніші ж часи - стіни, виплетені з лози й набиті глиною або викладені з лозяних кошелів, наповнених глиною.

В окопах лишали двоє воріт: головні - з боку степу та бокові - з базару. Біля воріт робили здебільшого плетені з лози та закидані глиною башти, на яких ставили гармати. Базар завжди містився за січовими окопами, там на майдані (запорожці називали базар - “Гасан Баша”, або скорочено Шамбаш) стояли крамниці й шинки, і в мирні часи там торгували не тільки люди з України, а й татари, росіяни, греки, турки, вірмени й жиди.

Униз од базару на річці Підпільній був січовий Ківш (глибока затока), де приставали до берега під час миру грецькі, турецькі й італійські кораблі з усяким крамом. З того краму певна частка лишалася в крамницях Гасан Баші; більшість же розкуповували прямо з кораблів польські та московські торгові люди, що часто приїздили на Січ по рибу, шкури, мед і вощину.