Адріан Кащенко - Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Тільки один раз запорозька сірома, раніше, ніж вимерти або занепасти душею, захвилювалась і зробила спробу підняти з домовини стародавні запорозькі звичаї. Ця хвилина відома в історії під назвою “Персидського бунту”.

В липні року 1794-го два полки чорноморських вершників під бунчуком отамана, старого Харка Чепіги, були вислані в Польщу, де, між іншим, брали участь у штурмі Праги та Варшави. Не встигли вони в останні дні року 1795-го повернутися з далекого походу в Катеринодар, як у лютому року 1796-го кошовому знову наказали вирядити два полки відбірних козаків у Астрахань для війни з персами.

Полки ті повів військовий суддя Головатий. Весь перський похід склався невдало. Вже в Астрахані чорноморці од незвичного повітря почали хворіти; коли ж їх перевезли морем до Баку, то хвороби ще збільшились, і козаки почали мерти. З тої недуги вони занепали духом, а тут ще й війна тяглася дуже нудно, бо ніяких боїв не було, а замість того козаків змушували тяжко працювати. Незадоволені - почали тікати. А куди - з такої далекої сторони?

Почули чорноморці, що в грузинського царя є вільні козаки - 800 душ із кошовим отаманом Розтрьопою - і що цар Грузії платить добре жалування; того було досить, щоб козаки з околиць Баку почали тікати понад річкою Курою до Грузії. Зникло, мабуть, не більше сотні, та чи знайшли вони в Грузії козаків, чи загинули в чужій стороні з голоду, чи дісталися татарам та персам у неволю - невідомо.

Почав хворіти біля Каспійського моря й сам Головатий і 28 січня року 1797-го помер. Трохи раніше, а саме 14 січня, помер у Катеринодарі Чепіга, так що старшим у війську лишився військовий писар Котляревський, та й той незабаром поїхав на коронацію царя Павла І. Там Котляревський сподобався цареві й 27 липня 1797 року, без вибору й бажання Війська Чорноморського, його призначили “Військовим отаманом”. Цим указом царя Павла І зрештою скасовувалися виборчі права козаків і сама назва “Кошового отамана”.

У травні року 1797-го перська війна скінчилась, і чорноморці з полковником Чернишовим пішли на Кубань. Втративши у поході половину товариства і натерпівшись всякого лиха, чорноморці повернулись у Катеринодар у кількості всього 504 козаків, друга ж частина загинула під час війни. Козаки мали себе покривдженими своєю старшиною й хотіли поскаржитись Котляревському, але той був на Тамані. Тоді козаки після зустрічі та молебна, коли їм наказано було розходитися по куренях, заявили старшому після Котляревського полковникові Кордовському, що не підуть у курені, доки не задовольнять їх за кривди, вчинені їм під час походу. Вони стали кошем на майдані й сказали, що дожидатимуть, доки повернеться отаман.

У давні часи на Запорожжі козаки зараз витягли б довбиша, вдарили б у котли, скликали б раду, поскаржилися б на старшину товариству, погомоніли б - от би й одлягло од серця. Тепер же, хоч цариця Катерина й подарувала Війську Чорноморському котли, навіть срібні, та старшина далеко заховала їх, щоб козаки вже не почули й дзвону. Та й товариства в Катеринодарі було обмаль - всі сиділи по станицях, або чатували кордони - аж курені бур'яном поросли.

Думали-гадали покривджені та й подали у військову канцелярію скаргу на ім'я “Чорноморського військового общества”, себто звернулися до всієї козацької громади.

Вони скаржились на те, якої шкоди завдавала козакам військова старшина, а саме:

1). Як ішли козаки походом в Астрахань, то Головатий наймав чумаків, щоб везти козацьке збіжжя, та не заплатив за хури з військової казни, а вивернув із козацького жалування по 50 копійок з кожного;

2). В Астрахані ганяли козаків на роботи, а гроші за працю, як чули козаки, старшина забрала собі.

3). У Баку козаків примушували складати в бунти лантухи з припасом, дозволяючи відпочивати тільки по дві години в день. За ту роботу виплачували по 5 копійок за чверть, але козаки не дістали й шага.

4). Під час війни ще багато довелося працювати козакам, та за те їм нічого не дісталося, а чули вони, що старшина приховала 16 000 карбованців, виданих за те від казни.

5). У Баку козацька старшина продала 64 чверті військового борошна за 660 карбованців, але гроші приховала.

6). На переселення козаків із Дністра казна видала 30 000 карбованців, козаки ж нічого з того не отримали.

7). Горілку, яку відпускали з казни для хворих козаків, старшина продавала на свою користь.

Пізніше до тих пунктів обвинувачення козаки додали ще чимало оповідань про попередні неправдиві вчинки старшини, скоєні ще під час турецької війни та після неї, й кінчали собі скарги тим, що козацька старшина забрала собі у власність найкращі на Чорномор'ї землі, рибні лимани та плеса.