Микола Руденко - Ковчег Всесвіту

Кулі щойно погасли — отже настав вечір. Умовний вечір — за розпорядком колонії. Це так доречно, що небо дивилося на нього тисячами полум’яних очей — воно завжди руйнувало почуття самотності. Прокіп був чутливим космічним детектором, що вловлював фізичні й духовні модуляції небесних тіл, котрі в людській мові називалися зорями. Може, саме тому він глибше, ніж інші люди, реагував на прикрі й радісні події.

Відчув на собі чийсь пильний погляд, а за мить поруч з ним присів на лаву Іван Кривошеєв. Інженер ніби й не помічав сусіда по лаві — був заглиблений у власні думки. Посидів, помовчав. Відтак торкнувся Прокопової руки й сказав:

— Мені давно хотілося погомоніти з вами. Може, заглянете до мене?

Мешкання академіків, як і всі наукові установи, містилися також в надрах астероїда. Одна із садових алей вела під високу браму, поза якою згиналася підковою добре освітлена вулиця, відгороджена від саду лише виноградними лозами.

Двері й вікна суцільної стіни, що півколом обступала сад, були декоровані штучним мармуром. Все тут нагадувало фаланстер. [5] Фаланстер — тип житла, який Фур’є у своїх утопічних планах проектував для розселення общини. Напрошувалась думка, що в умовах Космічної Колонії утопія Фур’є здобула природне втілення. Архітектурна розмаїтість тут була неможлива. Спартанський побут склався мимоволі — на щось інше колоністи і сподіватись не могли. До речі, жорстокі акції стосовно генетично безвартісних громадян Президент виправдовував, посилаючись на традиції Спарти.

Вмеблювання у мешканні Кривошеєва також було типове — таке ж саме, як у Лі Чуня й Прокопа. Але вчені мешканці ніколи не думали про свій побут — вони були свідомі власної місії; все інше, як і саме їхнє життя, було зумовлене лише цією місією та їй підпорядковане.

— Як стосовно вина? — запитав Кривошеєв. Не почувши відповіді, відкоркував пляшку, поставив на столі келихи, налив.

Вони випили. Прокіп підніс до рота келих з вином уперше в житті. Його смак видався хлопцеві дивним і не вельми приємним. Проте легенький хміль був відчуттям новим, незнайомим ї спершу подіяв заспокійливо.

— У мене можна розмовляти вільно, — посміхнувся Кривошеєв. Посмішка виглядала не зовсім природно на його аскетичному обличчі. Короткозорі очі під товстими скельцями окулярів здавалися більшими, ніж були насправді. — Мені розповідав Ендрю, як ви його врятували. Я давно зрозумів, що ви будете з нами. Ще тоді, коли ви з’явилися на фермі.

Прокіп зрозумів, що Кривошеєву кортить заговорити про кривду, якої так несподівано йому, Прокопові, завдало життя, але інженер утримувався від цієї розмови. Мабуть, і на лаві поруч з Прокопом він опинився саме тому, що хотів якось висловити співчуття, але слова здавалися йому недоречними.

Стривай, Прокопе, а звідки ж він міг про це знати? Ясно звідки — від самого Макарова. І чомусь Прокопа не здивувало, що колишній однокашник Степана Макарова виявився спільником Ендрю. Щось було в характері цієї людини таке, що не дозволяло про нього думати інакше.

— Ми на вас розраховуємо, Прокопе. Ваш телескоп здатний зафіксувати кораблі наших друзів… Я не буду розповідати про них. Ендрю мені сказав, що у цій справі ви з ним порозумілися.

— Так, Ендрю казав правду, — підтвердив Прокіп.

— Гаразд. Ви помітите їх на відстані світлового тижня або й раніше. Для нас дуже важливо мати деякий резерв часу.

Все, про що вони розмовляли того вечора, було для Прокопа найліпшими ліками. Бо ніщо так не лікує травмовану душу, як боротьба з Темрявою на боці Світла.

А проте Прокіп мав тепер іще одні ліки, що діяли заспокійливо: астрономічні обрахунки, пов’язані з рівняннями, котрі належали Лі Чуню, точніше, його невідомому й таємничому попередникові Миронові Гриві. Якось Прокіп, намагаючись осмислити гравітаційну модель світіння зірок, яку так красномовно викладав Лі Чунь, сам написав формулу, поклавши в її підвалини чотири фізичні складники: а) масу зорі (М); b) її власний гравітаційний потенціал на видимій поверхні, котру називають фотосферою (φ); с) швидкість руху зорі довкола центру Галактики (Y); d) її відстань від Галактичної Монади (Rгал). Саме вони, ці фізичні фактори, на думку Прокопа, й мали визначати потужність випромінювання будь-якої зорі (Р).

Тепер, коли Прокіп засвоїв теорію Монади, термоядерна теорія світіння зірок видавалася йому просто наївною: люди послідовно вмонтовували у зоряні надра ті фізичні процеси, які були їм добре відомі із земного досвіду. У свій час енергетичні джерела в надрах Сонця бачили як радієві, відтак як уранові. А коли в розпорядженні людства опинилась термоядерна енергія, нею відразу ж були наділені надра найближчої зорі — Сонця.