Микола Руденко - Ковчег Всесвіту

Із архівних джерел Прокіп з’ясував, що пошана до на-цінального й народного не була випадковою: Космічна Академія іще на Землі дістала програму, яка зобов’язувала її уникати демографічного еклектизму. Земна наука зрештою дійшла висновку, що тотальне змішування рас і народів (імперіалістичний «інтернаціоналізм») лише на короткий час інтенсифікує з’яву талановитих індивідуумів. Екстраполяція засобами кібернетики на великі відтинки часу показала: фізичне й духовне нівелювання національних ознак має привести до виродження так само, як і тривале кровозмішення. Природним процесом людського існування є розвиток самостійних національних клітин, котрі можна сприймати як окремі органи глобального організму, ім’я якого Людство.

Прокопові легко давалася математика, що для астрономії має неабияке значення. Але не тільки математика — він любив також фізику й космологію. Те, що інша людина засвоювала за рік, Прокіп брав за місяць.

Лі Чунь мав тепер не короткочасного співбесідника, яким завжди був Мірек Лятошинський. З Прокопом цікаво розмовляти ще й тому, що його психіка не була стомлена, як у безсмертних. Для нього життя складалося зі щоденних відкриттів. Це дозволяло Лі Чуню заново переживати давні відкриття — світ для нього якось ніби освіжився, помолодшав. І помолодшав він сам. Лі Чунь почав навіть забувати про вино.

Ось вони сидять поруч у башті, обладнаній потужним телескопом. Рухомим був не лише телескоп — рухалася також башта. Вона могла відокремлюватися від приміщення обсерватори й мандрувати по зовнішній поверхні кулястого астероїда так, що жоден сектор неба не лишався поза оглядом. Башта пересувалася на роликах, які були надійно пов’язані з металевою колією — в ній можна почуватися так само безпечно, як і в надрах астероїда. Розміри башти дозволяли порівняти її з невеликим будинком. Отож вона була цілком придатна, щоб у ній можна було провадити астрономічні дослідження, місяцями перебуваючи на протилежній півкулі. Другий телескоп, іще потужніший, лишався у стаціонарній башті. Отже, впродовж багатьох років на одного Лі Чуня припадало аж два телескопи.

…Вже вкотре Прокіп спрямовує телескоп на зірку, до якої вони летіли. Коли дивитися простим оком, вона виглядає яскравішою від інших, та й тільки. Але в телескопі ця зірка розростається до розмірів Сонця — і тоді на її полум’яному тлі видно то макове зернятко, то горошину. Це планети. їх уже видно й поза диском зорі — крихітні порошинки, що світяться відбитим світлом. Яка страхітлива далечінь! До них ще летіти й летіти.

— А що, як там уже існує цивілізація? — запитує Прокіп. — Тоді навіщо ми їм? Хіба для музеїв.

— Час від часу ми посилаємо туди радіосигнали, — каже Лі Чунь. — Антени спрямовані на планетну систему. Це в багато разів посилює сигнал. Ми передаємо музику, людські голоси. Нас не можна переплутати з природними радіохвилями. Я певен, що навіть аматорські приймачі нас би вже вловили. Це для ока далеко, а для радіосигналів близько. І все ж ми ніколи не мали навіть натяку на відповідь.

— Невже, окрім нас, ніде немає розумного життя? — з відтінком смутку в голосі відгукується Прокіп. — Всюди самі лишень мертві стихії — вогонь і холоднеча.

— Це ви наше життя називаєте розумним? — іронічне кидає Лі Чунь. — Я не наважився б так сказати. А щодо мертвих стихій… Тут ви помиляєтесь, друже. Найдосконаліші форми життя — це не ми, Прокопе. Зовсім не ми!..

— А хто ж?

— Оті самі стихії, які ви називаєте мертвими. Ядра галактик — ось найвища форма життя!.. Галактична Монада, юначе. Ви хоч розумієте, що я кажу?.. Правда, в ієрархії Всесвіту Галактика не є найвищою системою. Існує Метагалактика — це фактично те ж саме, що Всесвіт. Найвищою формою життя слід вважати Світову Монаду. Але вона для нас недосяжна. її можна осягнути лише розумом. Це, якщо хочете знати, Бог-Батько. А Галактична Монада — то є Бог-Син. Нам досить навчитися спілкування з Сином.

— Хіба це можливо?

— Так, можливо. Але не для всіх. Ви зможете, Прокопе.

Прокіп уперше бачив свого учителя таким поважно зосередженим, сповненим внутрішньої величі. Кожна риска на його обличчі свідчила про те, що він зараз говорить про найвище і найсвятіше не лише для нього, але й для самого Всесвіту. І в бібліотеці Лятошинського, й тут, в обсерва-торній, Прокіп натрапляв на Біблію, але поки що не встиг добре її вивчити. Та все ж розумів, що в ній ішлося про ту ж саму Особу, про яку зараз розповідає Лі Чунь. Про Особу-Творця, Особу-Бога і Його Сина, який також був Богом, але на короткий час приходив на Землю, жив у людському образі, аби земне людство здобуло безсмертя. Тепер Лі Чунь точно вказував, де міститься оселя Пант. о-кратора: у центрі Галактики! Це була та конкретика, в яку важко повірити.