Олесь Бердник - Діти Безмежжя

— Гаразд. Я почну з одного запитання… Уявіть собі, що сто років тому отут, на березі Дніпра, або будь-де в іншому місці з неба раптом опускається дивний апарат, а з нього виходять невідомі істоти. І одягнені вони так, як, скажімо, наші космонавти. У голубих комбінезонах, шоломи на голові, дивні пристрої… Як би зустріли таких істот наші діди?

— Ого-го! — засміявся хтось. — Такий би молебень устругнули…

— От бачите, — сказав Іван, — ви правильно розумієте. Для чого я запитую про це? Тому що часто говорять не подумавши: якби пришельці були на Землі в минулі віки, історія відзначила б такі події. А я кажу: ні, не відзначила б. Чому? Тому що світогляд людства був забобонний і примітивний. Земля — млинець серед океану, небо — скляний чи кришталевий купол над головою, зірки — світильники, прибиті до сфери. За сферою — житло богів, ангелів. Отже, хто опускається з неба — той житель раю, син бога, ангел, божий вісник… Коротше кажучи, хто завгодно, тільки не людина, не звичайна істота. Уявлення про інші планети люди не мали, а звідси і таке сприйняття міжпланетних гостей.

— Я не згоден, — промовив Шум.

— Почалося, — потер задоволено долоні Малина. — Ананій поганяє свій немазаний віз.

— А ти мовчи, — огризнувся Ананій. — Так, я не згоден з вами.

— Чому?

— Тому що не всі були невігласами в передісторичні чи історичні часи. Ми знаємо, що тоді були вчені з високим мисленням. Були астрономи, інженери, математики. Вони відрізняли планети від зірок, навіть вираховували відстані до них. Вони вчили про атомістичну будову матерії. Наприклад, Арістарх Самоський. А великий вчений Піфагор вчив про те, що Сонце є центром нашого світу. Що Земля та інші планети бігають по орбітах навколо Сонця.

— Ну то й що? — гаряче заговорив Іван. — Ви кажете правду. Були такі вчені, були правильні погляди, окремі ідеї, які збігаються з нашими досягненнями. Але основна маса народу жила в темряві! Ми дізналися про погляди Арістарха Самоського і Піфагора тільки з давніх рукописів. А серед народу, та й не лише народу, а й серед вчених, панували примітивні ідеї геоцентричного світогляду. Більше того… Може, такі люди, як Піфагор або хтось інший, знали, хто такі пришельці з неба, але вони не могли передати свого знання людям. Ті просто не зрозуміли б їх. Хіба не так? Хіба погляди Ейнштейна про парадокси часу і простору не пробивали собі дороги упродовж півстоліття до умів учених, не кажучи вже про звичайних людей?

— Правильно, Іване, — зауважив Гримайло. — Гарно говорите.

Шум промовчав. А Заграва, розпалившись, говорив далі, і його гарячі слова линули над принишклою течією Дніпра:

— Отже, якщо перекази про пришельців залишилися, то їх треба шукати не в історичних рукописах, а в казках, у міфах, у релігійних легендах. Такі явища використовувались жерцями для своєї мети, вони передавалися з вуст в уста, обростали подробицями, ставали легендою, казкою. Згадайте наші казки, легенди… Літаючі дракони, що дихають полум’ям? Звідки вони? Де їх бачили наші предки, що складали казки?

— Ото дивина! — скептично озвався Шум. — Птахів бачили? Бачили! Блискавку бачили? Теж бачили. Сполучили разом такі явища, сплели в одне — вийшов дракон, що дихає полум’ям.

— Мудрець який! — сердито вигукнув Малина. — Чи ти вважаєш наших предків за дурників. Блискавиця є блискавиця, а птах — є птах. Щоб сполучити ці речі — треба, щоб між ними був органічний зв’язок. У казках ясно сказано: дракон, що виригає полум’я. Тобто, полум’я вилітає з його рота. Таке явище дуже схоже на ракету.

— Саме це я й хотів сказати, — підхопив Заграва.

— Так можна що завгодно довести, — пробурчав Шум.

— Пробачте, так можна й що завгодно заперечити, — втрутився Сум. — Давайте, вислухаємо нашого друга до кінця. Говоріть, Іване.

— Гаразд. Згадаймо міфи, — знову почав говорити Іван. — Звідки в них такі космічні мотиви? Битви гігантів, всесвітні катастрофи, дивні апарати, чудесні трансформації. Або в біблії. Літаючі хмари, літаючі диски, голос з неба, чудесне освітлення, кришталеві озера, в яких видно всякі події, небачені істоти в химерному вбранні. Ви знаєте, що наші предки мислили досить конкретно, описували те, що бачили. Коротше, абстракціоністів серед них не було.

— А хто знає? — пожартував Гримайло.

— У всякому разі, малюнки, які вони залишили, свідчать, що предки були реалістами. Так до чого я веду… Описи, які часто зустрічаються в легендах, міфах, в релігійних переказах, важко пояснити, якщо не визнати, що то є розповіді очевидців про пришельців з Космосу.