Олесь Бердник - Діти Безмежжя

— Чудово! — потер долоні Малина. — Оце так!

— Зачекайте, не перебивайте, — махнув рукою біолог. — Біда в тому, що багато вчених пішли готовим шляхом. Створили теорію про походження людини, про її етапи розвитку, а потім почали підтягати до цієї теорії факти. Це порочний закон інерції мислення. Я думаю, що людина виникла набагато раніше, на десятки мільйонів років раніше, ніж пітекантроп, ніж сучасні мавпи. Пітекантроп, синантроп, неандерталець — це інша гілка еволюції, яка пізніше була знищена нашими предками. Може, снігова людина або різні тини лісових людей, про яких іноді згадують, — це і є останні залишки антропоїдів, потемків пітекантропа, які не встигли дійти до рівня розумної істоти.

— Цікаво, дуже цікаво! — озвався Гримайло. — Я збагнув, до чого ви хилите…

— Еге ж! Ми гадаємо, що паші предки — ось поруч з нами, а вони ховаються в імлі мільйонів років. Легенди, міфи, про які згадував Іван, є історичною луною тих грандіозних подій і катаклізмів. Материк Гондвана, материк Атлантида. Сотні цивілізацій, які досягали високого рівня і гинули. Про них розповідають десятки, сотні джерел. Платон у своєму «Тімеї» розповідає про останні дні великого острова Атлантиса, який загинув дванадцять тисяч років тому. Або відомий манускрипт Троано, що зберігається в Британському музеї, повідомляє — до речі, він написаний майя більше трьох тисяч років тому, — що «…країна глиняних горбів, земля Мю приречена. Після двох поштовхів острів зник за одну ніч, ґрунт колихався від вулканічних сил, які піднімали і опускали його в різних місцях, аж доки він не осів. Країна була зруйнована, вона не могла витримати жахливих конвульсій землі і поринула в океан, поглинувши 64 000 000 жителів. Це відбулося за 8600 років до написання цієї книги». Як бачите, перекази з різних країн сходяться. Безліч переказів про потопи, про катастрофи, про літаючих драконів, про войовничих, могутніх атлантів, грецькі міфи про битви богів і гігантів — це не вигадка, не домисел, а відгук, спогад про славне минуле далеких цивілізацій…

— А чим це довести? Де конкретні факти? — пролунало запитання.

Сум махнув рукою.

— Будуть і факти. Побудуємо підводні апарати, які відкопають товщу мулу над Атлантидою, над колишніми материками Тихого океану. Та сліпому ніякі факти не допоможуть. Йому потрібна резолюція. Вважати, що було ось так. І він повірить.

— Ну, це вже ви занадто, — образився Шум.

— Чому занадто? Повірити тоді, як доведено, — і невіглас повірить. Проникнути думкою в невідоме — ось завдання.

— А якщо помилка?

— Без помилок нема прогресу! Помилки — щаблі до істини. Не перебивайте мене, а то до ранку не скінчимо. Отже, резюмуємо: щоб пояснити ці різноманітні факти і звести їх докупи, треба визнати, що розумна людина — гомо сапієнс — виникла на Землі десятки мільйонів років тому. Може, навіть було кілька рас чи видів людей. І наші предки були не з вищих, а, скажімо, середні. Але це лише моє припущення. Розвивалася цивілізація, виникали держави, з’явилася наука, виникла техніка. Більш високий тип розумних істот, звичайно, впливав на розумові здібності інших рас. Минали віки. Зоряні кораблі полетіли до інших планет. Було привезено квіткові рослини з Венери або з іншої планети. Селекційна наука створила злаки — гречку, кукурудзу, пшеницю, — приручила багато свійських тварин. А потім — катастрофа…

— Яка? — не стрималась Маня. — Чому катастрофа?

— Вулканічна, — відповів Сум. — Геологічна. Все може бути. Головна раса зникла. Інші племена продовжували жити, використовуючи деякі надбання науки минулого. Я кажу про атлантів. Потім катастрофа Атлантиди. Залишки атлантичних племен переселяються в Африку, в Азію. Вони приносять з собою відгомін Далеких подій, злаки, залишки культури, науки, легенди і релігійні символи. А спогади про високу расу людей передаються, як факт існування богів. Адже вони літали над Землею, з’являлися серед нижчих народів у дивних вбраннях, вирощували чудесні рослини, квіти, показували події на відстані, так, як на екрані сучасного телевізора, воскрешали мертвих і виліковували хворих.

— Казка, — прогомонів, зітхнувши, Лисиця.

— Але ж чудова казка, — мрійливо озвався Корінь.

— Нам про всякі вигадки ніколи думати. Треба мислити сучасними категоріями!.. — сказав директор.

— Хто не здібний оцінити казку, легенду, той не багато створить і в сучасному, — насмішкувато озвався Гримайло. — Всі здобутки виростають з віковічної казки народів, з його мрії про чудове майбутнє царство щастя. А ми ту казку переводимо в план реальності…