Олесь Бердник - За чарівною квіткою

— Хлопці, — розгублено сказав він. — Тут нічого нема, тільки якийсь жук повзає… Зелений і з довгими вусиками…

— Тягни його, — порадила Юлька.

Вася схопив жука за спинку і, зойкнувши, і кинув сірник, який вже припікав пальці.

— О, дивись! — пролунав голос Сені. — Жук і світиться!

Всі троє якусь хвилю вражено мовчали, потім розчаровано зітхнули.

— Це не квіточка, — пробурмотіла Юлька. — Це жук-світляк. І як ми відразу не догадалися?..

Вася присоромлено мовчав, Сеня сопів носом. Всі троє почали оглядатися навколо. Раптом стало якось холодно і навіть страшно в темному і непривітному лісі. Вася сховав жука в коробочку.

— Я ж казав… — скрипучим голосом почав Сеня, але Вася одразу ж його обірвав:

— Казав, казав… Багато ти казав! Все одно я дістану квіточку. Сьогодні ми просто помилились!.. Пішли додому!

— А далеко ми зайшли? — запитала Юлька.

— Тобі краще знати, — одрізав Вася. — Ти ж тутешня!

— А я не слідкувала, куди ми бігли. Я дивилась за жуком, чи то пак за квіточкою, — насмішкувато відповіла вона.

Вася мовчки встав з землі, обтрусився, поклав коробочку в кишеню штанів. Потім уважно прислухався.

— Що таке? — прошепотів Сеня.

— Тихо! Чуєш — радіо грає?..

Діти прислухались. Справді, з одного боку долинали тихі, але виразні звуки і слова відомої пісні: «Знову цвітуть каштани, хвиля дніпровська б’є…»

— Моя улюблена пісня, — заявив Вася. — От там і є село. За мною!

— Куди за тобою? — незадоволено запитав Сеня.

— Вперед!

Юльку і Сеню, очевидно, задовольнила така відповідь. Всі мовчки рушили за Васею. Настрій був препоганий. Пекли подряпані місця, нили руки і ноги. А Вася, сердито закусивши губу, продирався першим через лісові хащі. Поміж гілками дерев заблимали зірки, заіскрився серп місяця, хмари розійшлися, вітер стихав.

Продираючись через густий терник, Вася забубонів:

— Ну, хлопці, перепаде нам сьогодні на горіхи! Баба Оришка загризе нас зовсім!..

— Знову «хлопці», — обурилась Юлька, на ходу чухаючи вжалену кропивою ногу. — Ти все забуваєш, що між вами є дівчина…

— Ну яка ти дівчина? — похмуро бовкнув Сеня, що йшов ззаду. — Б’єшся і лазиш по деревах, як хлопець.

І він раптом засміявся, пригадавши, як Вася боровся з Юлькою. Вася зупинився, похмуро подивився на нього.

— Нічого сміятися. Вижене нас дід — тоді засміємось на кутні!..

Далі йшли лісовою стежиною мовчки. Звуки радіо посилювались, ліс рідшав. Нарешті почувся лінивий гавкіт Героя і в світлі місяця забіліла стіна сторожки.

Вася чомусь став навшпиньки, ледве чутно зашепотів:

— Не шуміть, щоб баба не проснулась!

— А може, вона вартує? — боязко запитав Сеня.

— Побачимо. Пішли… А ти, Юлько, катай додому, завтра поговоримо про все…

Але раптом біля воріт спалахнув вогник цигарки і чиясь постать ступила назустріч дітям.

— Невже баба? — злякалась Юлька.

— Добрий вечір, мандрівники! — почувся насмішкуватий голос Колі і в світлі вогника цигарки блиснули веселі очі. — Ану йдіть сюди…

Діти полегшено зітхнули. Вася радісно підскочив до Колі.

— Коля! Баба спить?

— Спить, — засміявся Коля. — Так де ж це ви були?

— Скарби шукали, — похнюпився Вася. — Тільки не вийшло…

— Як не вийшло? Які скарби?

— А так… — Вася витягнув коробочку з кишені і відкрив її. — Ось дивись, ми піймали, думали, що це квітка папороті, а це…

— Жук-світляк, — підморгнув Коля. — Он воно що! Так у вас нічого не вийшло?

— Угу!..

— Угу! — перекривив Коля. — Не порадились зі мною, от і осоромились, вчені-мандрівники!..

— А хіба можна знайти? — здивовано запитав Сеня.

— Можна, — таємниче сказав Коля.

— Як? — радісно писнула Юлька, підсовуючись ближче. Діти вже забули про пережиту невдачу, надія знову загорілась в їх серцях.

— А справа в тому, дурненькі, що квітка папороті цвіте тільки на Івана Купала. Це свято таке. Ви ж чули, як баба розповідала?

— Ну? — нетерпляче сказав Вася. — Ми і ходили на Івана Купала!

Коля замислився, ніби підраховуючи, потім відповів:

— Сьогодні у нас що? Понеділок? А Івана Купала — через два дні, в четвер. Вам баба неправильно сказала, помилилась. Опівночі в папоротнику біля лисячих нір буде цвісти квітка. Справжня, я не така, як оце ви спіймали…

Вася з торжеством стусонув Сеню під бік.

— Чуєш? А ти говорив…

— Не перебивай! — обірвав його Коля. — Якщо вам вдасться побачити квіточку, разом кричіть: «Кара, марати́! Квіточко, лети! Кара, марати́! Квіточко, лети!»