Дуглас востаннє прийшов ночувати в склепінчасту вежу великого будинку, над кімнатою дідуся та бабусі. Того вечора він записав у своєму блокноті:
«Усе тепер іде задом наперед. Як ото в кіно, коли стрічку крутять не в той бік і люди вискакують з води назад на вишку. Настає вересень, отож зачиняй вікно, що ціле літо стояло відчинене, знімай тенісні туфлі й назувай важкі черевики, які закинув кудись у червні. Тепер люди мерщій тікають у теплий дім, наче зозулі назад у годинник. Ось іще хвилину тому на веранді було повно людей, і кожен хотів перекричати інших. Аж глядь — двері захряснулись, голоси вмовкли, і тільки листя падає і падає з дерев».
Він виглянув з високого вікна на околицю, де в річищах струмків сіріли, мов висхлі смокви, здохлі цвіркуни; подививсь на небо, де скоро вже під жалісний крик гагар потягнуться на південь перелітні птахи, а з верхівок дерев шугне до сизих хмар буйна заграва осіннього багрецю. Від далеких полів пахло гарбузами, що достигали, чекаючи того дня, коли в них проріжуть ножем трикутники очей і вставлять усередину запалену свічку. А тут, у місті, над деякими коминами вже здіймалися перші пасма диму, десь оддалік гуркотіло залізо — то ринули жолобами тверді потоки вугілля, утворюючи в підвальних засіках високі чорні кучугури.
Але година була вже пізня.
І Дуглас зі своєї високої вежі над містом махнув рукою.
— Усі роздягайтеся!
Почекав. Холодний вечірній вітер студив віконну шибу.
— Почистьте зуби. Знову почекав.
— А тепер, — мовив нарешті, — гасіть світло!
І моргнув. І місто сонно заморгало у відповідь — то там, то там гасли вогні. А тим часом годинник на міській управі вибив десяту, пів на одинадцяту, одинадцяту й, нарешті, дрімучу північ.
— Ану, останні… отам… і отам…
І ось він уже лежав у ліжку, а навколо спало місто, і завмер темний яр, і нечутно колихалось біля берега озеро, і всі спочивали — його родичі й друзі, старі люди й зовсім юні, на тій чи на тій вулиці, в тому чи в тому будинку, та й на кладовищах далеко за містом.
Він заплющив очі.
Червневі світанки, липневі полудні, серпневі вечори — все те минуло, скінчилося, згинуло без вороття і залишилось тільки в його пам’яті. Тепер попереду довга осінь, біла зима, свіжа зелена весна — досить часу, щоб пригадати собі все минуле літо й підбити його підсумки. А коли він щось і забуде, то в підвалі стоять перенумеровані пляшки з кульбабовим вином, і в них — кожен літній день, усі до одного. Він часто спускатиметься туди й дивитиметься на них, як на сонце, доки зможе терпіти, а потім заплющить очі й розглядатиме пропечені плями, ті скороминущі карби, що мигтітимуть у його теплих повіках, і повертатиме то сяк, то так кожний вогник, кожний відбиток, аж поки вони складуться у виразну картину…
З цією думкою він і заснув.
І отак, заснувши, поклав кінець літу 1928 року.
Рядок з балади англійського письменника Редьярда Кіплінга.
Офіційне свято в США, що відзначається у перший понеділок вересня
Персонаж роману Германа Мелвілла «Мобі Дік».
Пінта — міра об’єму рідких і сипких тіл у країнах, де поширена англійська система мір; приблизно 0,5 літра.
Четверте липня — День незалежності, національне свято в США
Уїтьєр Джон — американський поет XIX ст., авто з творів, спрямованих проти рабовласництва, а також на релігійні й моральні теми.
Гіроскоп — прилад з вільною віссю, що обертається з великою швидкістю; має стійкість у різних положеннях; застосовується для автоматичного керування рухом літаків, ракет, морських суден, торпед тощо.
Громадянська війна в США (1861–1865) між буржуазною Північчю й рабовласницьким Півднем. Далі згадуються місця великих боїв.
Жіноча організація в США.
Добре (ісп.); тут у значенні «алло», «слухаю».
Так (ісп.).
Полудневий відпочинок.
Квитки національної лотереї на сьогоднішній тираж! (Ісп.)
Так називали президента Авраама Лінкольна.
Ідеться про перший у світі політ на літаку з двигуном внутрішнього згорання, здійснений у 1903 р. американськими авіаконструкторами й льотчиками братами Вілбером і Орвіллом Райтами.
Рузвельт Теодор — президент США у 1901–1909 pp.
Читать дальше