Мирослав Капій - Країна блакитних орхідей

Як знаєш, я від давна займаюся Марсом та усім тим, що його торкається. Крім цього я винайшов прилад, який дозволяє запримітити хоч би і яке мале тіло, що находиться поза, зглядно недалеко поверхні якоїсь планети чи якого іншого небесного тіла. Кромі того при помочі відповідних обчислень можна з цілою точністю означити місце, в якому воно находиться в просторі та напрям, по якому воно посувається, коли воно в русі, хоч його самого не видно. По численних пробах та досвідах так уліпшив я той свій апарат, що він працює з незвичайною точністю та певністю. Займаючись Марсом мав я завжди на тямці «Queen of Virginia» та долю її пасажирів. І оце вчора звернувши свій апарат на поверхню Марса запримітив я, як це виказала з усякою певністю стрілка мого апарату, приявність якоїсь маси чи тіла, недалеко Марсової поверхні. Ця маса находиться в доволі повільному русі в напрямі від Марса до нашої землі. Мої обчислення, за які я зараз узявся, виказали, що коли ця маса чи тіло порушатися-ме з тією скорістю, що досі, то рівно по десяти днях, числячи від вчора, це є дня 25-го травня в ранішних годинах, досягне поверхні нашої землі. І то саме десь тут в нашій околиці, де перехрещується рівнолежник Київа а його полуденником.

Що ж це за маса чи тіло?

Яка-ж інша, більш льогічна думка може насунутись, як не та, що це «Queen of Virginia» вертає з Марса на землю? Ось бачиш ця новина, яку хотів я тобі сказати!

В міру Ігоревого оповідання, Артименка аж дрож проймала від хвилювання. Отже сповняється його прочування, що міжпланетне судно вертає на землю та що вкінці людство дізнається, як виглядає той далекий світ, до якого в мріях тільки вже від непамятних віків виривалися людські душі.

І оце йому першому судилося сповістити світ про цю епохальну подію, йому Степанові Артименкові, київському журналістові! І замаячіли в його уяві великанські наголовки надзвичайних видань «Київських Вістей», виринула перед очима його душі картина, як то вуличня товпа виривати-ме із рук Газетних рознощиків задруковані листки паперу, як з уст до уст блискавкою подавати-муть собі вичитану новинку. Як тисячі чужоземних газетярів добивати-муться своїми телевізійними апаратами хоч хвилинки розмови із ним, щоб почути близші подробиці цеї вістки.

— І ти говориш про це так спокійно, Ігоре! — кликнув Артименко дріжучим із збентеження голосом — та-ж це вістка, якої кожке слово і золотом не оплатити! Та-ж прецінь факт повороту міжпланетного судна на землю пічне нову добу історії людства! Це-ж прецінь щось такого незвичайного, небуденного, а ти говориш про це так байдужно, якби це перший ліпший літак повертав собі із недільної прогульки. Одно тільки спитаю тебе: чи досі ніяка інша обсерваторія не запримітила цього явища?

— Поки що ні! Ми маємо звязки із всіми обсерваторіями світу, та досі ще ніяка не зголосила того рода своїх помічень, хоч воно так водиться, що ми взаїміно оповіщуємо собі всякі новини запримічені у всесвіті.

— А коли можна надіятись запримічення того тіла?

— З уваги на його маленьку масу без мого апарату це може наступити тільки тоді, коли воно знайдеться в сфері притягання землі, краще сказати тоді, коли воно так наблизиться до землі, що можна буде достерегти його крізь сочку апарату спрямованого на дорогу його лету.

— Значиться більше-менше коли це може статися? — спитав Артименко.

— За чотири або п'ять днів, отже так біля 20-го травня можна надіятись, що зголоситься котрась із обсерваторій із вісткою, що якесь тіло наближається до нашої землі. Очевидно все те може статися тоді, коли мої обчислення покажуться правильними, хоч в тому не сумніваюся. Я завтра ще раз візьмуся до чисел і надіюся, що зможу тобі сказати, в якому саме місці те тіло причалить на поверхні землі, хоч сьогодні вже можу тебе впевнити, що станеться це десь отут, біля нашого Київа. Я хотів сповістити тебе першого про це моє відкриття, знаючи, що ти вже здавна був лакомий на всякі цікаві звістки, так сказати б з першої руки і не хотів поминути нагоди, щоб не зробити тобі малої приятельської прислуги!….

— Дякую тобі, Ігоре! — кликнув Артименко, простягаючи до приятеля руку — спасибі за те, що не забув про свого давного товариша. Я, розуміється, задержу все те, що почув від тебе, покищо для себе — хіба тільки треба б повідомити мого шефа, старого Вашківського, щоб приготовились у редакції та друкарні на цю важну новину, якщо із неї маємо скористати — а там тоді, коли ти даш свій призвіл на це і скажеш, що можна, пущу цю вістку в світ.