А ЯКЩО………………..
Чоловічок знову посміхнувся. Він квапливо закивав і кілька разів підряд тицьнув пальцем в цей напис, а потім собі в груди.
Норман обернувся до дружини, а потім сказав тихенько:
— Напевно, його так звуть.
— Та хіба такі імена бувають? — заперечили Ліві.
Норман відклав газету.
— Зараз побачиш. — І, нахилившись до чоловічка, мовив: — Містере Якщо?
Той з готовністю подивився на нього.
— Чи не скажете, котра година, містере Якщо?
Чоловічок витягнув з жилетної кишені величезного годинника й показав Норману циферблат.
— Дякую вам, містере Якщо, — сказав Норман. І шепнув дружині: — Ось бачиш.
Він вже хотів було знову взятися за газету, але чоловічок став відкривати свою скриньку й кілька разів багатозначно підняв палець, неначе намагався привернути увагу Нормана й Ліві. Він дістав пластинку з матового скла приблизно дев‘яти дюймів завдовжки, шести завширшки й близько дюйму завтовшки. Краї пластини були скошені, кути закруглені, поверхня абсолютно сліпа й гладка. Потім чоловічок витягнув дротяну підставку й надійно приладнав до неї пластинку. Встановив цю споруду в себе на колінах і гордо подивився на попутників.
Ліві раптом ахнула:
— Дивися, Нормане, це на зразок кіно!
Норман нахилився ближче. Потім здійняв очі на чоловічка.
— Що це у вас? Телевізор нової системи?
Чоловічок похитав головою, і тут Ліві сказала:
— Нормане, та це ми з тобою!
— Тобто як?
— Хіба ти не бачиш? Це той самий трамвай. Он ти сидиш на задньому сидінні, в старому капелюсі, вже три роки, як я його викинула. А ось ми з Жоржеттою йдемо по проходу. Й товста пані загородила дорогу. Ось, дивися! Це ми! Невже не впізнаєш?
— Якийсь обман зору, — пробурмотів Норман.
— Але ж ти ж бачиш, правда? Так от чому він називає це "А якщо". Ця штука нам зараз покаже, що було б, якщо б… якби трамвай не гойднуло на повороті…
Вона нітрохи не сумнівалася. Вона була дуже схвильована й нітрохи не сумнівалася, що так воно і буде. Вона дивилася на зображення в матовому склі — і сонце, надвечір'я, потьмяніло, й невиразний гул голосів позаду, в вагоні, почав стихати.
Як вона пам'ятала той день! Норман був знайомий з Жоржеттою і вже хотів було встати й поступитися їй місцем, але раптом трамвай гойднуло на повороті, Ліві похитнулася — й шльопнулася просто йому на коліна. Вийшло дуже смішно й
незручно, але з цього вийшов толк. Вона до того зніяковіла, що він мимоволі мав проявити хоч якусь чемність, а потім і розмова зав'язалася. І зовсім не було потреби в тому, щоб Жоржетта їх знайомила. На той час, коли вони обидві вийшли з трамваю, Норман вже знав, де Ліві працює.
Вона й до цього дня пам'ятає, якими злими очима дивилася на неї тоді Жоржетта, як натягнуто посміхнулася, коли вони стали прощатися. Потім
сказала:
— Ти, здається, сподобалася Норману.
— Що за нісенітниця! — заперечила Ліві. — Просто він людина ввічлива. Але в нього славне обличчя, правда?
Всього за якихсь півроку по тому вони одружилися.
І ось він знову перед ними, той трамвай, а в трамваї — Норман, вона і Жоржетта. Поки вона так думала, мірний шум потягу, квапливий перестук коліс затихли остаточно. І ось вона в трясучому, тісному трамвайному вагоні. Вони з Жоржеттою тільки-но увійшли.
Ліві похитувалась в такт ходу трамвая, як і інші сорок пасажирів, — всі вони, чи стоячи, чи сидячи, підкорялися одному й тому самому одноманітному та безглуздому ритму. Потім вона сказала:
— Тобі хтось махає, Жоржі. Ти його знаєш?
— Мені? — Жоржетта кинула розраховано недбалий погляд через плече. Її майстерно подовжені вії затріпотіли. — Так, трохи знаю. Як по-твоєму, навіщо ми йому знадобилися?
— Давай з'ясуємо, — сказала Ліві із задоволенням і навіть крапелькою єхидства. Всім відомо, що Жоржетта нікому не показує своїх знайомих чоловіків, ніби вони — її власність, і дуже приємно її подражнити. Та й обличчя в її знайомого, здається, дуже… забавне.
Ліві стала пробиратися вперед. Жоржетта знехотя рушила слідом. Нарешті Ліві опинилася поряд того молодика, і тут вагон дуже гойднуло на повороті. Ліві відчайдушно змахнула рукою, прагнучи вхопитися за петлі. Насилу, самими кінчиками пальців, все ж таки зловила одну й втрималася на ногах. Не відразу їй вдалося перевести дух. Як дивно, адже секунду тому їй здавалося, що в межах досяжності немає жодної петлі. Чомусь в Ліві було таке відчуття, що за всіма законами фізики вона неодмінно мала б впасти.
Читать дальше