Рэй Брэдбери - 451 за Фаренгейтом

— Дякую,— сказав він.— Щиро дякую.

— Просимо ласкаво, Монтеґ. Моє прізвище Гренд-жер.— Ватажок простяг йому невеличку пляшечку з якоюсь безбарвною рідиною.— Це теж випийте. Воно змінить хімічний склад вашого поту. Через півгодини ви пахнутимете не собою, а запахами двох інших людей. А що за вами женеться механічний пес, то не завадить випити цю рідину до дна.

Монтеґ випив гіркий напій.

— Від вас тхнутиме, як від цапа, але то байдуже,— мовив Гренджер.

— Ви знаєте, як мене звуть? — здивовано запитав Монтеґ.

Гренджер кивнув на портативний телевізор біля вогнища.

— Ми стежили за погонею. Ми так і думали, що ви подастеся по річці на південь. Коли почули, як ви продираєтеся крізь пущу, наче захмелілий лось, то не сховались, як це звичайно робимо. Ми здогадалися, що-Ц ви пірнули в річку, коли вертольоти раптом повернули до^ міста. Там відбувається щось дивне. Погоня триває, але і в іншому напрямку.

— В іншому?

— Давайте подивимося.

Гренджер увімкнув телевізор. На екрані замигтіли, закружляли барви й тіні, наче в цій скриньці завертівся якийсь кошмарний сон; і дивно було, що тут, у лісі, його можна було взяти в руки, передати іншому. Диктор , кричав:

— Погоня триває в північній частині міста! Поліцейські вертольоти скупчуються в районі Вісімдесят сьомої вулиці і Елм Гроув парку!

Гренджер кивнув.

— Так-так, вони тепер просто розігрують погоню. Вам пощастило збити їх зі сліду ще біля річки. Але вони не можуть про це сказати. Знають, що цікавість глядачів не безмежна. Отже, чимшвидше потрібна розв’язка! Якщо обшукувати річку, то й до ранку не впораєшся. Ось вони і вистежують жертву, щоб ефектно завершити цей балаган. Дивіться! Хвилин через п’ять Монтеґа зловлять!

— Але як?..

— Дивіться.

Око телевізійної камери, схованої в череві вертольота, : втупилося тепер у безлюдну вулицю.

— Бачите? — прошепотів Гренджер.— Зараз появитесь ви — он там, у кінці вулиці. Призначена жертва. Дивіться, як знімає камера. Створюють ефектну сцену. Три— j вожне очікування. Вулиця в перспективі. От зараз який— ^ небудь бідолаха вийде на прогулянку. Якийсь химерник, s дивак. Не думайте, що поліція не знає таких диваків, що полюбляють гуляти вдосвіта, просто так чи з безсон-. ня. Поліція стежить за ними місяцями, роками. Ніколи не знаєш, коли й для чого це може згодитися. От сьогодні, приміром, це дуже до речі! Вихід із скрутного становища. О боже, дивіться! :

Люди біля вогнища подалися вперед.

На екрані з-за рогу вулиці з’явився чоловік. Раптом ; об’єктив телекамери вихопив механічного пса. Вертольоти спрямували на чоловіка десятки прожекторів, обго— .’ родивши його частоколом із білих сліпучих стовпів світла.

Диктор закричав:

__ Це Монтеґ! Погоню завершеної

Ні в чому не винний чоловік спантеличено зупинився, тримаючи в руці запалену сигарету. Він дивився на пса й не міг збагнути, що це таке. Либонь, він так нічого й не зрозумів. Чоловік глянув на небо, прислухався до виття сирен. Тепер телекамери .показували згори. Пес піднявся в повітря — ритм і координація його рухів були просто чудові. Блиснула голка. На мить камери завмерли, щоб глядачі могли краще розгледіти це видовище: ошелешену жертву, безлюдну вулицю, сталеве чудовисько — цю величезну кулю, що летіла до мішені.

— Монтеґ, стійте на місці! — пролунав голос з неба. Тієї ж миті пес і телекамера впали на чоловіка. Вони

схопили одночасно; схопили, мов павуки, у свої цупкі обійми. Чоловік закричав. Він кричав, кричав, кричав!..

Широкий план.

Тиша.

Темрява.

Монтеґ скрикнув, порушивши цю тишу, і відвернувся.

Знов тиша.

Заціпенілі люди мовчки сиділи біля вогнища; нарешті з темного екрана пролунав голос диктора.

-— Пошук завершено, Монтеґ мертвий. Злочин проти суспільства покарано.

Темрява.

— А тепер ми запрошуємо вас до «Зали під небом» у ютелі «Люкс». Півгодинна передача «Досвітня пора». В нашій програмі...

Гренджер вимкнув телевізор.

— Ви завважили, як вони показали його обличчя? Навіть ваші близькі друзі не змогли б сказати напевне, чи це справді ви. Оператори лише дали загальну картину— решту доповнить уява глядача. Бодай їх усіх чорти взяли,— прошепотів він.

Монтеґ нічого не відповів; він здригався всім тілом і не зводив очей з порожнього екрана. Гренджер легенько доторкнувся до його плеча.

— Вітаю з воскресінням. Монтеґ кивнув.

Тепер не завадить познайомитися з нами,-вів далі і ренджер.— Це Френд Клемент, колишній завідувач кафедри Томаса Гарді’ в Кембриджському університеті, ще