Олег Авраменко - Зруйновані зорі

Усі ці думки в поєднанні з легким алкогольним сп’янінням стали непоганим тренуванням для мого блоку. Тихий голос у голові раз у раз нагадував мені про обережність, спочатку це добряче дратувало, та поступово я звикла до нього й стала спокійно сприймати застереження. Думати він не заважав — і це було найголовніше.

Три години в товаристві нових колеґ промайнули непомітно. Час від часу з’являлися нові офіцери, ми знайомилися, розмовляли, а під кінець до клубу зайшли кілька старих усовців, що працювали з моїм рідним батьком й іноді бували в нас удома. Вони дуже зраділи нашій зустрічі й висловлювали своє задоволення (сподіваюся, щире), що дочка Жофрея Леблана служитиме разом із ними. Особливо мене потішило їхнє ставлення до мене — не зверхнє й поблажливе, як колись; вони трималися зі мною на рівних, дарма що я була набагато молодшою від них і за віком, і званням.

Що не кажіть, а як вдало все склалося! Якби не дядько, летіла б я зараз на Землю, щоб приступити до занять у військовій академії. Ще тиждень тому це здавалося мені вершиною мрій, зате зараз я здригалася від самої думки, що могла б згаяти цілих чотири роки на навчання. А так я вже офіцер, і на той час, коли мої однолітки закінчать академію, напевно стану лейтенантом. Повним лейтенантом , без додатку junior grade [4] Lіeutenant junior grade — молодший лейтенант. У Земних ВКС це наступне після мічмана (ensign) офіцерське звання. . На війні здібна й ініціативна людина швидко рухається кар’єрною драбиною — а саме цих якостей у мене вдосталь.

Ні, безсумнівно, я маю подякувати дядькові Клоду за його необережність. І неодмінно зроблю це при зручній нагоді.

Психолоґічні тести показали, що мій блок працює нормально. На той час, коли з медичними питаннями було покінчено, повернувся адмірал Лефевр і викликав нас з Анн-Марі до себе. Зі мною він розмовляв недовго і невдовзі відпустив, видавши звільнення на добу, щоб я могла як слід відпочити, влаштуватися на новому місці й залагодити решту справ.

А от Анн-Марі начальник УСО попросив затриматися, і його вигляд свідчив, що на них чекає довга й серйозна розмова. Таким чином, я отримала купу вільного часу й насамперед зателефонувала батькові. Він негайно відповів на мій виклик, проте відразу вибачився, що не зможе приділити мені уваги, бо зараз зайнятий і звільниться не раніше ніж за кілька годин. Ми домовилися зв’язатися пізніше, і я вирушила оглядати своє житло.

Надана в моє розпорядження квартира була стандартною лейтенантською каютою з деякими додатковими зручностями: ванною замість звичайного душу, індивідуальним харчовим автоматом, здатним приготувати найпростіші синтетичні страви й напої, а також невеликим порталом станційної мережі вантажних комунікацій, через який можна було відправляти й отримувати малоґабаритні контейнери зі всякою всячиною. Два такі контейнери вже чекали на мене в спеціальній ніші — один з них був той самий, що його ми з Анн-Марі відправили зі складу обмундирування, а в другому були мої особисті речі з „Зорі Свободи“. Там же я знайшла коротку записку: „Мої вітання, мічмане Леблан“. І підпис: „Лейтком Л. Сіґурдсон, капітан З.С.“.

Я всміхнулася. Лайфа також можна привітати — він отримав довгождане звання лейтенанта-командора і нарешті став капітаном корабля. А ось тато буде засмучений, що в нього відібрали улюблену іграшку. Мабуть, він розраховував, що й надалі командуватиме „Зорею Свободи“, тільки тепер уже в складі Управління Спеціальних Операцій. Але ні, не вигоріло. Цікаво, що дадуть йому натомість? Якнайменше, гадаю, важкий крейсер класу „АВ“. А може, й „АА“.

Я тимчасово переклала всі свої речі на ліжко, відправила порожні контейнери на склад і взялася наводити шмон у каюті. Тобто надавати їй жилого вигляду, привносячи дещицю власного хаосу в ідеальний порядок її обстановки. Це забрало в мене близько години, після чого квартира з безликої стерильної нори перетворилася на затишне гніздечко, що несло на собі відбиток моєї неповторної індивідуальності.

Впоравшись із цією справою, я прийняла ванну — а це було зовсім не зайвим після всіх медичних процедур в поєднанні з чаркою коньяку. А потім, посвіжіла й збадьорена, одяглася в парадний мундир, заколола на потилиці волосся й насунула формений кашкет. Вдосталь намилувавшись собою в дзеркалі (видовище було просто супер), я влаштувалася перед терміналом, увімкнула відеозапис і почала диктувати листа для мами.