Владимир Бабула - Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) (на украинском языке)

Вона не встигла договорити, як "Стрiла" раптом рвонулась i помчала вперед так, що поплавки ледве торкались води,

- Що трапилось? Навiщо ви збiльшуєте швидкiсть? - крикнув Мадараш до Крауса.

- Погляньте праворуч, - похмуро озвався той. - Бачите острiвець? Ми на нього мало не наскочили. Виринув просто перед лiтаком.

Навратiл узяв бiнокль i уважно розглядав чорний предмет.

- Здається, це не острiвець, а хребет якоїсь великої риби. Загальмуйте.

- Може, й так, але зустрiч з цiєю потворою теж не була б приємна.

Живий острiвець швидко вiддалявся, потiм зник пiд водою.

- Мабуть, весело тут буде, якщо так гарно починається, - похмуро пожартував Навратiл. - В усякому разi, вивчення життя квартянського моря залишимо на пiзнiше, коли трохи оговтаємось. А зараз, Краус, найкоротшим шляхом до суходолу!

- Вiрно, - погодився професор Мадараш, найрозсудливiша людина в експедицiї. - Вiсiм рокiв живемо без твердого грунту пiд ногами, час уже й стати де-небудь на якiр.

***

Лабораторiя доктора Заяца на братiславськiй Петржалцi, як нiколи, сповнена руху й шуму. В найпросторiшiй кiмнатi група iнженерiв пiд керiвництвом славетного вченого закiнчує монтувати дивовижний апарат, що скидається i на атомний реактор, i на циклотрон для прискорення заряджених часточок атомiв.

Доктор Заяц востаннє перевiряє апаратуру. Все гаразд.

- Струм! - командує вiн тремтячим голосом i впивається поглядом у контрольнi екрани. - Сто двадцять тисяч... сто вiсiмдесят тисяча... двiстi тисяч... - шепоче вiн, i його очi сяють. - Стоп!

Доктор Заяц прямує до квадратної металевої дошки, прикрiпленої над конструкцiєю, повiльно витягає з кишенi свинцеву кульку, завбiльшки, як тенiсний м'ячик, кiлька секунд тримає її над апаратом, потiм пускає.

Кулька нiби втратила свою вагу. Вона знижується повiльно, як мильна бульбашка.

- Ура-а-а! - лунає в лабораторiї. А доктор Заяц бiжить до вiдеофону i швидко набирає номер.

- Всесвiтня Академiя?.. Прошу академiка Хотенкова!

- Ну, якi новини? - з'являється на екранi обличчя академiка. - З виразу ваших очей бачу, що непоганi.

- Так. Вибух атомної бомби в Африцi скерував мене на вiрний шлях. Я весь час сушив собi голову, чому це мiй гравiметр так сильно реагував на вибух. I ось у мене виникла думка... А втiм, це занадто складна штука. Розповiм пiзнiше.

- Ну, а результати, результати?

- Моє припущення пiдтвердилось.

- Я хочу бачити все на власнi очi. Приїду до вас негайно.

Не минуло й пiвгодини, як Хотенков уже в лабораторiї Заяца.

- Ну? - запитує вiн схвильовано, зацiкавлено поглядаючи на дивовижну споруду в центрi примiщення.

Заяц замiсть вiдповiдi бере гостя пiд руку i веде до конструкцiї. Очима шукає щось скляне, щоб дослiд справив бiльше враження. Його погляд падає на радiолампу, що лежить на робочому столi. Доктор бере її, кiлька секунд тримає над блискучою металевою плитою, потiм випускає... i засуває руки до кишень халата.

Радiолампа висить у повiтрi майже нерухомо, - в усякому разi, око навiть не помiчає, що вона знижується.

Академiк Хотенков стежить за цим чудом, затамувавши подих.

Доктор Заяц витягає з ящика стола ще одну металеву кульку i мовчки подає її академiку. Той зважує в руцi:

- Свинець!

Заяц забирає кульку, стає на стiлець бiля конструкцiї, пiднiмає предмет якнайвище. Вже хоче випустити кульку з рук, але раптом йому на думку спадає щось iнше:

- Прошу, дайте менi драбинку!

Драбинку принесли. Доктор Заяц залiзає на її горiшнiй щабель.

- Так... А тепер я покладу кульку в кишеню, i ми спустимось разом! вигукує вiн раптом, нахиляється над металевою дошкою конструкцiї, пускає драбинку... i вiльно пливе в повiтрi, наче пiдвiшений до невидимого балона з воднем...

- Чи ви хоч усвiдомлюєте, що ваш винахiд означає революцiю в науцi? захоплено вигукнув Хотенков, коли Заяц опустився i став поруч нього.Вiдтепер людство може передавати повiдомлення з допомогою не тiльки електромагнiтного, а також i гравiтацiйного полiв! А тому, що гравiтацiя поширюється значно швидше за свiтло, настiльки ж швидший буде й зв'язок на космiчних вiдстанях!

- Думаю, що ви переоцiнюєте моє вiдкриття, - збентежено захищався Заяц. - Поки що успiхи дуже скромнi. Не знаю, чи вдасться взагалi поширити вплив гравiтацiї хоч на бiльш-менш значну вiдстань...

Академiк схопив Заяца за плечi:

- Принцип вiдкрито, шлях знайдено. Тепер вiд учених всього свiту залежить знайти спосiб, як використати ваше вiдкриття практично... Дозвольте бути першим, хто має честь привiтати вас вiд щирого серця!

I приятелi обнялися.