Володимир Обручов - Плутонія

— А чи не покласти горючу сірку у верхні отвори?

— Це може викликати пожар усього мурашника. Адже в нас немає ніяких підстилок, що не боялися б вогню — жаровень, сковорід чи що — і сірку довелося б класти просто на сухе дерево.

— Можемо скористуватися шкаралупою яйця ігуанодона, з якого зроблені наші тимчасові тарілки і блюдо.

— Їх тільки п’ять, а отворів далеко більше.

— Треба спробувати роздобути сьогодні ще одно або двоє яєць, тоді можна буде зробити ще з десяток чаш для спалювання сірки.

— Це ідея! Часу до вечора у нас ще багато, зробимо екскурсію в піски, звідки мурахи тягнуть ці яйця.

Закінчивши огляд мурашника, Макшеєв і Каштанов повернулися до місця стоянки і розповіли про свій план товаришам. Усі з охотою погодилися сходити другого дня до піщаних горбів по яйця, а тим часом Макшеєв і Каштанов будуть товкти сірку.

Коли останні партії мурахів повернулися додому і мурашник заспокоївся, мандрівники взялися виконувати свій план. За день вся сірка була потерта на порошок з допомогою плоских каменів. Наповнивши нею заплічні мішки і захопивши блюда з яєчної шкаралупи, всі попрямували до мурашника, де кожний мав покласти в одному з головних входів свою порцію сірки, насипавши її грядкою впоперек входу, щоб газ ішов у глиб споруди. Запаливши сірку, треба було ще закласти вихід стовбурами, взявши їх із стін, а потім злізти по зовнішній поверхні і розставити в найближчих отворах блюдця з рештою сірки, щоб отруїти повітря в усій нижній частині мурашника і перешкодити мурахам шукати порятунку вгорі. Для того, щоб сірка на блюдцях не дуже швидко горіла і не запалила сухі колоди споруди, її злегка змочили водою.

Цей план був точно виконаний; але тільки в двох головних входах, обернених на південь і на захід, Макшеєв і Громеко несподівано зустріли вартових мурахів. На щастя, мурахи були напівсонні і не встигли зняти тривогу, як їх забили ударами ножів.

Мандрівники запалили сірку і, відійшовши на бік, стали на варті з рушницями в руках, щоб знищувати мурахів, які тікатимуть з приміщення. Через чверть години з кількох отворів найвищих поверхів, де сірки не клали, з’явилися мурахи, що тягли великі білі пакунки, очевидно ляльок. Вони бігали з ними по поверхні мурашника, спускаючись униз, але, не діставшись землі, падали, отруєні газом сірки, що горіла біля нижніх входів. Лише кільком пощастило злізти на землю, і вони заходилися розтягувати колоди, що загороджували один з найголовніших входів, очевидно гадаючи, що цим вони врятують своїх товаришів, які задихаються всередині. Але ці несподівані рятівники були знищені кількома пострілами. Більше ніхто не з’являвся — все населення мурашника, захоплене під час сну, загинуло.

Коли сірка догоріла і з усіх отворів потяг легкий сизий димок, доводячи, що весь мурашник наповнений сірчистим газом, Папочкін цілком слушно запитав:

— А як же ми самі проникнемо всередину цієї споруди? Адже вона і для нас отруєна надовго!

— Треба розгородити нижні отвори, щоб посилити доступ повітря, а потім чекати може кілька днів, доки сірчистий газ поступово вийде, — відповів Каштанов.

— Чекати так довго без діла — дуже нудно, — зазначив Макшеєв. — А чи не можна влаштувати яку-небудь посилену вентиляцію, щоб вигнати газ?

— З допомогою чого? Вогню розкладати не можна, щоб не викликати пожару, а інших пристроїв у нас немає.

— Коли б нам пощастило застрелити ігуанодона або великого птеродактиля, — сказав інженер, — я б змайстрував з його свіжої шкури великий міх.

— Це ідея! Але з чого ми зробимо труби для вдування повітря в глибину мурашника?

— А хвощі хіба! непридатні? — запропонував Громеко. — Адже їх стовбури порожнисті і треба тільки пробити перегородки між окремими колінами, щоб зробити з них прекрасні довгі труби. А їх уже можна з’єднати одну з одною.

— Злидні на вигадки хитрі! — погодився Папочкін. — І я переконуюсь дедалі більше, що ми, як і Робінзон, виплутаємося з усякої біди, яку ще приготує нам доля.

— І навіть краще від Робінзона, — зазначив Каштанов, — бо він був один, а нас четверо, і всі ми спеціалісти різних галузей. Нам було б соромно, коли б ми на загальній нараді не могли придумати виходу з будь-якого скрутного становища.

— Отже, до роботи! — вигукнув Макшеєв. — Двоє із нас з Генералом підуть на полювання, а решта візьметься виготовляти труби. Матеріал під руками — майже весь мурашник складений із сухих стовбурів хвощів.