Володимир Обручов - Плутонія

— Це щось незрозуміле, — пробурчав Боровий. — Як міг без серйозних струсів, статися за короткий час такий значний похил земної осі?

— Ми могли й не помітити цих струсів у тумані серед льодів. Інакше я не можу пояснити собі цього дивного положення сонця, — обстоював своє Каштанов.

— А чому ви певні, що це світило, яке ми бачимо тепер, те ж саме, що його ми бачили востаннє над гребенем хребта Руського? — запитав Боровий.

— Що ж це може бути інше? — здивувався Папочкін.

— Чому не можна припустити з такою ж підставою, що місяць запалав знову або що в нашу планетну систему випадково залетіло нове самосвітне тіло і захопило за собою нашу Землю як супутника? — з загадковою посмішкою говорив метеоролог.

— Навіщо робити різні неймовірні припущення! — сказав Каштанов. — Адже є гіпотези, засновані на геологічних фактах, що вісь обертання нашої Землі переміщалася. Цим пояснюють, наприклад, зледеніння, що були в певні геологічні періоди в Індії, Африці, Австралії, Китаї, та субтропічну флору інших періодів на Землі Франца Йосифа, Гренландії і т. д.

— Не сперечаюсь, це вам краще знати. Але я сьогодні виміряв кутовий радіус цього світила, і виявилося, що він дорівнює 20 мінутам, тоді як кутовий радіус сонця дорівнює майже 16 мінутам, як ви, певне, знаєте.

— Ось це важливий факт! — вигукнув вражений Каштанов.

— А потім це червонувате світло замість жовтого?

— Чи не через туман? — вставив Папочкін.

— Я сам думав так. Але сьогодні пощастило бачити це світило, коли туман на якийсь час зовсім розвіявся. І диск був все ж червонуватий, який буває в сонця, коли воно стоїть низько над горизонтом і світить через більш вологі нижні шари атмосфери або під час курної бурі.

— Так, це теж дивно!

— А ці темні плями, що зумовлюють послаблення світла в певні години доби! Сьогодні вночі я постараюся перевірити й це. Якщо вони повторяться, то я буду остаточно переконаний, що над нами не Сонце, а щось інше.

— Де ж, куди ж поділося наше Сонце? — з тривогою запитав Папочкін.

— Звідки я знаю! Це ще одна ланка в ланцюгу незбагненних явищ, свідками яких нам судилося стати за останні дні.

— Так, цілий ланцюг! — задумливо сказав Каштанов. — Величезна западина на материку; дивні покази магнітної стрілки; незрозумілі зміни атмосферного тиску; тепла погода під широтою 81° — не випадкова, беручи до уваги цю границю льодів і зеленіючу тундру; мамонти й носороги, які розгулюють по ній, Сонце — не Сонце в зеніті вдень і вночі…

— І ще буде чимало, я в цьому впевнений. Ось ідуть, нарешті, наші товариші і несуть, б’юсь об заклад на що завгодно, ще один дивний факт.

Всі схопилися, дивлячись у далечінь, де вже добре було видно двох чоловіків, які несли щось темне, підвішене до довгої палки. Папочкін поставив чайник на спиртову піч і заходився готувати шашлик з м’яса носорога, інші побігли назустріч товаришам.

— Ну й наморочились ми сьогодні! — сказав Макшеєв. — Бачили і корів, і биків, стріляли, але здобули тільки теля і несемо його вже години три.

— І зібрали цікаву флору тундри, зовсім своєрідну, я б навіть сказав, викопну, коли б не рвав її сам! — додав Громеко, за спиною якого теліпалася набита ботанічна папка.

Закусуючи і попиваючи чай, Макшеєв і Громеко розповідали про те, що бачили.

— Кілометрів десять нашим шляхом ішла та ж тундра, але сухіша, ніж тут. Потім на ній рослинність стала багатша, з’явилися кущі і навіть великі дерева…

— Полярна береза і полярна верба, але нових видів, а потім і чахла модрина, — додав Громеко. — Зустрілися квітучі рослини, почасти зовсім незнайомі мені, почасти описані різними дослідниками як представники післятретинної (викопної) флори Канади.

— Ми дійшли, нарешті, до вузької, але дуже глибокої річки, через яку не було броду, і попрямували вниз за її течією. Дерева ставали вищі за людину, кущі між ними утворювали хащу, через яку важко було пробиватися. Ось тут ми й натрапили на стадо биків, що прийшли на водопій.

— Яких на вигляд биків? — запитав Папочкін.

— Вони скидалися швидше на диких яків, — поправив Громеко, — чорні, з довгою шерстю, з величезними товстими рогами і з горбом на спині.

— Такий вигляд мали бики, — продовжував Макшеєв, — а інші, очевидно корови, на зріст були трохи менші, з тоншими і коротшими рогами; крім того, там було кілька телят. Я сподівався зустріти в тундрі тільки болотяних птахів і дрібного звіра, тому взяв з собою дробовик.