Олесь Бердник - Шляхи титанiв

Георгій мовчки сів у своє крісло, пристебнув широкі м’які паси. Простягнув руку до пульта. Праворуч спалахнув невеликий екран. На ньому з’явилось уважне обличчя літньої людини з сивим волоссям. Чоловік сумовито, але підбадьорливо посміхнувся. Це був Президент Світової Ради Народів.

— Земля благословляє вас, дорогі сини! — сказав він. — Високо тримайте прапор нашої цивілізації. Наші нащадки будуть чекати великих скарбів Знання, ради яких ви відлітаєте…

— Ми будемо пам’ятати ваші слова, — тихо відповів Георгій, стримуючи хвилювання. — Прощайте…

Екран погас. Настала грізна тиша. Лице Джон-Ея закам’яніло, він впився непорушним поглядом у перископ. Там, на ясно-блакитному тлі неба, повільно пропливала маленька хмарка. Здавалося, вона посилала останній прощальний привіт від імені Землі сміливцям. Ось хмарка закрила світило. Стрілка атомного годинника торкнулась фатальної риски. По стінках каюти попливли сонячні плями.

Руки Георгія важко лягли на командирський пульт…

Тисячі телеоб’єктивів, біноклів і старовинних підзорних труб з далекої відстані спостерігали за космодромом, де за кілька хвилин стартує велетенський корабель з чітко написаним червоною фарбою словом: «Думка». Це був тріумф не тільки екіпажу корабля, не тільки колективу конструкторів. Очі вчених, учителів, робітників, поетів, очі тисяч людей слідкували за «Думкою», проводжаючи її в безкінечну путь, як своє виплекане тисячоліттями дитя. Справді, в цьому кораблі втілювалася мрія поколінь, геній безлічі вчених та інженерів. Це вони своїми руками піднімали апарат у Космос, передаючи естафету науки в майбутнє.

Навіть найзапекліші скептики переконані були в успіху, незважаючи на незвичайну сміливість подорожі. Це переконання стверджувалось чудесною конструкцією зорельота.

Реактор, який працював на анігіляції речовини і антиречовини, давав таку колосальну енергію, що дозволяла зовнішню оболонку корабля обезважувати і створювати навколо неї універсальне антиподе. Поле мало напругу, що переважала напругу непроникливої речовини типу густих зірок. «Думка» могла повністю ізолюватися від впливу гравітаційних, електромагнітних полів Галактики і набирати будь-яку швидкість. Для подорожі в антисвіт передбачалося використати потужні електромагнітні поля таких частот, які б дозволяли, взаємодіючи з антиречовиною, опуститися на антипланету зірки «Чужої». В антисвіті можна буде залишатися доти, доки вистачить енергії реактора…

Всі лічили секунди. Старт «Думки» незабаром. І не одна людина на Землі з болем в серці подумала про тих, кого більше ніколи не зустріне жоден сучасник…

— Друзі! — почувся голос Георгія по всіх каютах корабля. — Я включаю дегравітаційне поле і даю старт. Уважно слідкуйте за контрольною апаратурою. Якщо я або Джон-Ей вийдемо зі строю — негайно беріть на себе управління!.. Джон-Ей! Поле!..

Помічник спокійно повернув маленький важілець. Автомати почали працювати. Червоним вогнем спалахнув пульт, а потім рівно засяяли живі пульсуючі зиґзаґи на екранах. Георгій подивився на перископи. Світ зовні померк, перетворився в ледве помітне зборище тіней. Тяжіння ставало все меншим, тіло майже нічого не важило, у вухах тихо зашуміло.

Це вступили в дію мезонатори, які обезважили оболонку корабля і закутали його потужним антиполем. Георгій включив електронний автопілот, що повинен був вивести корабель за межі системи. Там необхідно буде визначити курс точніше.

Почувся приглушений грім. Тіні в перископах поповзли вниз. Навколо повисла чорна пітьма, засіяна розмитими плямами зірок. Зореліт вийшов у світовий простір. Земля, люди, життя — все залишилося десь позаду, там, у крижаній безодні. Глухий біль в серці Георгія затихав, образ Маріанни перетворювався в сяючий прекрасний спогад.

«Думка» по заздалегідь обчисленій кривій пройшла мимо зовнішніх великих планет і попрямувала у район Веги, де недавно з’явилася швидколетюча «Чужа».

Георгій, знявши антиподе, дав завдання керівним автоматам. Вони уточнили напрямок. Закутавши зореліт дегравітаційним полем, Георгій посилив потужність двигунів. «Думка» поглинала простір з швидкістю більйонів кілометрів па секунду. Так минуло кілька годин…

— Пора гальмувати! — схвильовано сказав Георгій. — Ми пройшли більше тридцяти світлових років. Скоро — кордони антисистеми…

Потік ядерних часток ринув з передніх дюз у напрямі польоту корабля. Швидкість «Думки» незабаром понизилася до швидкості звичайних космічних кораблів. Треба було готуватися до зустрічі з антисвітом.