Василь Базів - Кінець світу. Том 1. До…

Давайте переведемо подих, і я уже чую: і оті канібали будуть виносити нам вирок? Ми маємо слухати маячню цих допотопних дикунів про кінець нашого цивілізованого світу?

Однак така категоричність при перших враженнях — штука ненадійна. От взяти, приміром, не майя, а Москву. Чи був СРСР високотехнологічною державою? Безумовно. Ця держава першою в історії людства відрядила людину у космос. Принаймні, за останні 5–6 тисяч років, бо твердження, що до того не було космічних польотів — під великим питанням, а якщо точніше — то чим глибше у глиб тисячоліть, тим більше є свідчень, що Гагарін — далеко не перший із землян мав професію під назвою — космонавт.

Але це окрема розмова. Громадянин СРСР таки був космічним дебютантом у сучасній цивілізаційній історії, і це грандіозний успіх науково–технічного прогресу в епоху, яка є нашою.

І разом з тим громадяни цієї країни донині ведуть себе нічим не ліпше, ніж дикуни із берегів Амазонки, намазавши бальзамом один із трупів і тримаючи його у склепі для всенародного огляду. Ходять у цю могилу на оглядини вже десятиліттями і вчать своїх діток, що дядько, якого не закопали, як усіх інших, у землю, — не дядько, а бог. Чим це ліпше, ніж інкрустація і розписи на батьківських черепах, що зберігаються для нащадків у креденсі племені Тупсі? Тому чиє би ричало…

До речі, уже не на Красній площі, а у храмовому комплексі Чечен–Іца (не плутати із Чечнею та із розбомбленою Москвою столицею Грозний), що у поселеннях майя, на надгробній плиті зображено людину, що сидить за пультом управління літальним апаратом. Руками космонавт тримає штурвал і дивиться у перископ. На нього надітий дихальний апарат, а довкола зображені різного роду авіаційні прилади. Ракета, у якій сидить цей майя, у хвості має сопло із вогненним шлейфом — її на орбіту виводить не інакше, як і на Байконурі, — реактивний двигун.

Тут, очевидно, похований, не по–дикунському, як у Мавзолеї, а по–людськи, — майямський Гагарін. Загалом, для тутешнього народного епосу літальні крилаті машини, повітряні мандрівки, навідування гостей із Неба на Землю, — речі не менш буденні, ніж офіра задля доброго врожаю власного раба, здобутого у бою із сусідським племенем, чи обов’язок дати каменюкою по голові своєму співплеміннику, що звабив на племінних танцях твою жінку.

Тому не спішіть із висновками, чи мають вони моральне право пророкувати нам кінець. Думаю, і конкістадори поквапилися зі своїми першими висновками, поки не огледіли сповна месоамериканську цивілізацію. Зрештою, сьогодні ми маємо теж таку можливість, коли навідаємося щонайменше у дві центральноамериканські країни — Мексику і сусідню Гватемалу.

За кілька десятків кілометрів від одного із найбільш динамічних на планеті мегаполісів Мехіко є мертве місто під назвою Теотіуакан. На думку археологів, поселенню понад дві тисячі років. І в ньому й донині дуже добре збереглося так само понад дві тисячі споруд — палаців і храмів.

По–перше, ці рукотворні пам’ятники зниклого племені — дивовижні шедеври архітектури, які не можуть не викликати захоплення у людини ХХІ століття. Як? У сиву давнину і такі дива руками дикунів? На щастя, це не єдине місце на планеті, яке викликає такі почуття, і нашу раціональну переконаність про власну довершеність ставить під великий сумнів. Бо справді артефакти дуже часто навіюють крамольну, проте невблаганну думку: ті, що десь там ледь просувалися хащами еволюції, настворювали тут тисячоліття тому такого, що вони швидше нас би із нашим хваленим прогресом сприйняли за дикунів, аніж ми їх. Тому не так усе просто й однозначно під сонцем, і не тільки з майя, до слова.

Та все ж повернемося в околицю мексиканської столиці. Бо головне в іншому. Допитливі дослідники прагнули створити єдину картину цього, далеко не єдиного на півострові Юкатан дива. Наш технологічний вік дозволяє глянути на мертве минуле з висоти пташиного польоту. Що показали аерофотоспостереження? Звід–там, з піднебесся, містечко майя нагадує материнську комп’ютерну плату, в якій процесорами виступають велетенські піраміди Сонця і Місяця, навколо яких — понад шістсот все тих же пірамід. Шістсот!

Отой «процесор» — Піраміда Сонця — побудований із каміння вагою три мільйони тонн. Напевне, це найбільше за розмірами рукотворне диво, збудоване будь–коли на Землі.

Але справа не тільки у рекордних розмірах, що не вміщаються у людську психіку. Якщо взяти обидві піраміди — Сонця на Ютакані і Хеопса на Нілі, а їх зводили одні й ті ж люди–боги, про що окрема розмова, то периметр першої споруди дорівнює її висоті, помноженій на чотири числа п, а другої — дорівнює висоті, помноженій на два числа п. І обидва пірамідальні комплекси є не чим іншим, як схематичним відображенням сузір’я Оріон, а архітектурне планування всередині піраміди Сонця — це модель Сонячної системи зі всіма наявними планетами, включно із Плутоном, який був відкритий через товщу тисячоліть, аж у 1930 році. А вони тоді про нього знали і зобразили.