Василь Базів - Кінець світу. Том 1. До…

Отже, їхні академіки відрізнялися від наших ньютонів тим, що, на відміну від сучасної науки, для якої матеріальний світ є єдиним, який пізнають наші органи відчуття, існує ще інший світ, і не просто паралельний, а значиміший, ніж тлінна матерія. (До речі, наші генії останніх століть, що зробили епохальні відкриття, все життя копалися у рудниках тої самої матерії, а на старості просто несамовито починають вірити в Бога, який відкривав їм ту чи іншу таємницю буття, а їхня академічна метушня без цього втручання — просто якийсь наукоподібний фітнес.)

А тепер — увага — кульмінація: що таке, власне, календар майя.

Наша система літочислення — день як період обертання Землі навколо осі і рік — обертання Землі навколо Сонця. У них із днем — так само, але от одиниця їхнього виміру — не 365 днів, а 260. Запам’ятайте цю магічну цифру — 26 із різною кількістю нулів у різних системах координат, за якими вираховується ота здригаюча циферія — 2012. Ми ще не раз сушитимемо голову над цим 26.

А 260 днів як одиниця виміру — це 9–місячний час вагітності. Вегетаційний період визрівання плоду, який є вінцем Божого промислу й іменується Її Величність Людина! До речі, якби ми міряли своє земне перебування за цим вкороченим роком, то головні події нашого ненаглядного життя — життя людини — відбувалися б саме у дні народження, що святкується не кожні 12, а 9 місяців. Проекспериментуйте на власній біографії — заняття копітке, проте захоплююче.

І є друга мотивація вибору такого еталону часу — за ним вміщається як вивершене дійство не тільки те, що робиться в утробі матері, яка нас породила, а й в утробі матері Галактики, яка породила нашу Землю, бо саме ця часова дистанція зводить у систему рух Сонця, Землі, Місяця та решти планет.

На роль такого універсального знаменника всіх галактичних подій у розрізі галактичних епох пробіжка Землі по колу навкруги Світила не тягне. Для нас, галактичних комах, воно значить багато, бо це пори року, час для роботи, відпочинку, прожиті літа, а для Галактики, за її масштабами мислили себе мудреці майя, — насинк.

Цей 260–денний рік називається цолькін. Цілком умовно можна назвати цю часову дистанцію по–нашому, бо такого поняття, як рік, у майя практично не було. Наступна одиниця виміру — один уїнал — 20 днів, які по–їхньому називаються — кін.

360 днів — майже як наш рік — один тун. 19,7 року складатимуть 7200 днів і це наступний часовий відрізок — катун. А 394, 26 року — це 144 000 днів — бактун.

А далі масштаб росте таким незбагненним чином:

• піктун —

20 бактунів = 2 880 000 днів = 7885 років;

• калабтун —

20 піктунів = 57 600 000 днів = 58 000 років;

• кінчилтун —

20 калабтунів = 1 152 000 000 = 3 000 000 років;

• алаутун —

20 кінчилтунів = 23 040 000 000 = 63 мільйони років.

Отже, вважайте так, що календар, який закінчується 21 грудня 2012 року, складений на 63 мільйони років. Не вистачило б Великої Китайської стіни, щоб його розмістити. А стіні цій драконоподібній — тисячі кілометрів.

То хто вмів мислити з позицій вічності? Ми чи ці дикуни, яких мудрий все–таки Папа Римський зачислив до стада людського? Ми назбирали якусь майже тисячу обертів навколо Сонця до нашого Ярослава Мудрого і страшенно пишаємося своєю древністю.

Як гидко думати часом про наш домашній людський мурашник, у якому завелися таки кліщі, що марять своїми ліліпутінськими імперіями. Як солодко думати не по–московськи, а як майя. Думати про вічність.

Бо, з другого боку, 63 мільйони, які завершаться перед Наступним Різдвом Христовим, — хіба то вже так багато для створіння Всевишнього, у якого ми віримо, — для виплеканої Його Благодаттю найкрасивішої у світі нашої красуні Землі.

То є, прошу я вас, майже ніц, коли повірити нік вак інел і всім їхнім послідовникам мудрецям земним, що найпростіші форми життя на Землі зародилися чотири мільярди років тому (це наші роки, а не цолькін).

Багатоклітинні форми, як і ми, зрештою, витворилися мільярд років углиб. Хребетні, що володіють центральною нервовою системою, мають вік у кілька сотень мільйонів. А от у календар майя потрапляють ще ближчі наші родичі — ссавці, яким уже десятки мільйонів. Першим людиноподібним звірам не більше кількох мільйонів. А відтак, за сотні літ тому звідкись узявся наш рідний Homo sapiens, що, виходячи із попередніх темпів еволюції, в одну мить стрибнув на десятки мільйонів уперед. Відбулося те, коли туземний звір став богоподібною людиною. І тих, хто це зробив, ми у різних релігіях по–різному трактуємо богами, на яких ми подібні, хоча дуже вже неоднаково, а абсолютна більшість — дуже вже мало та із великою натяжкою. Так, тільки ззовні, а всередині — звір на таке не здатен.