Василь Базів - Кінець світу. Том 2. Пiсля…

Далі я наведу вам когорту дуже цікавих лідерів із дуже промовистого показника — Саудівська Аравія, США, Росія, Південна Корея, Індія, Велика Британія, Туреччина, Франція, Китай. Це держави, які мають найбільший відсоток у ВВП не на охорону здоров’я, тобто збереження того, почасти хворобливого, людства, а на армію, тобто на те, щоб у випадку чого нищити це двоноге гарматне м’ясо сотнями мільйонів, як це було у минулому, двадцятому столітті, яке станом на аналогічний період, тобто на 12–й рік, спокійно собі дрімало, а потім бабахнуло двома вселенськими бойнями — світовими війнами.

Але то марна справа. Наведу інший громогласний перелік — Токіо, Делі, Мумбай, Сан–Паулу, Дакка, Мехіко, Нью–Йорк, Калькутта, Шанхай, Карачі, Лагос, Кіншаса, Пекін, Маніла, Буенос–Айрес, Лос–Анджелес, Каїр, Ріо–де–Жанейро,

Стамбул. Найбільші мегаполіси планети, які переступили давно 10–мільйонну планку. Якщо пролетіти літаком над цими мурашниками у погожу погоду, це я стверджую із власного досвіду, можна зримо, картинно і феноменально відчути, що таке людство! Рій несосвітенний.

Це в Україні кудись зникають мільйони народонаселення, а на планеті, щоб ви знали, — навпаки.

«Демографія — це доля», — сказав французький філософ Огюст Конт.

Тотальна конкуренція — економічна, мілітарна, наукова, культурна, спортивна — у цьому, власне, й полягає основний смисл взаємин між державами у всі часи. Але є змагання, у якому людство виступає єдиною командою у ймовірному галактичному суперництві із поки ще невідомими нам позаземними цивілізаціями. Змагання це — розмноження людства на цій планеті.

Немає підстав стверджувати, цей процес — висхідний і прямолінійний. Періодичне проведення тотальних боєнь, що їх вчені культурно поіменовують світовими війнами, а також невблаганне поширення стихійних планетарних епідемій призводили до колосальних втрат. Приміром, у II–III століттях епідемічні хвороби скоротили населення Китаю і Середземноморського басейну на 25 відсотків.

Скажімо, одна лише бубонна чума прорідила європейські народи протягом XIV століття, скоротивши їхню чисельність із 79 до 60 мільйонів. Пошесть цієї ж чуми, а також нашестя монголів призвели до зменшення населення Китаю із 115 до 75 мільйонів у тому ж столітті. Що вже говорити про десятки мільйонів жертв новітніх світових воєн, тоталітарних експериментів та масових голокостів у наш час, де вже фігурує багатостраждальна українська нація.

Шалений темп зростання розпочався із XVIII століття, коли із 1750–го по 1850 рік населення планети зросло на 80 відсотків, уперше перетнувши мільярдний рубіж. Починаючи із 1885 року ми впевнено вийшли на 80–мільйонне планетарне сімейне поповнення — по одній об’єднаній Німеччині щороку.

Для збільшення людства на один мільярд з 1959 року досить було самовіддано потрудитися на репродуктивній ниві невтомним землянам якихось 20 літ, але вже далі усі попередні рекорди полетіли шкереберть — для мільярдного поповнення було досить уже 8 років, хоча від першого до другого мільярда йшли 75 років, і це був вражаючий рекорд. Поки новонароджений землянин досяг шкільного віку, чисельність подібних йому поповнилася на цифру із шістьма нулями, — так, як це трапилося, принаймні, протягом 1979–1987 років. А абсолютно рекордною поки що є п’ятирічка 1985–1990 років.

Сьогодні людство набрало стабільного темпу, а саме — поповнення особового складу на трьох землян щосекунди (це не народжуваність, а саме природний приріст).

XXI століття тільки розпочалося, а от у XX, здавалося б, такому кривавому, що відбувалося?

А тепер дозвольте підвести вас до думки, що оті приголомшливі темпи народжуваності людства — то ще не біда. Навіть не півбіди. Творець, тримаючи у долоні ці мільярди дорослих ембріонів, що плодяться в геометричній прогресії, має підстави турбуватися не кількістю всезростаючих гомінідів, а якістю — взаєминами між ними. Суть не в тому, що людство множиться, а в тому, що за своїм особовим складом воно стає іншим.