Макс Кидрук - Бот

— Ти впевнений, що файл відсутній?

— Абсолютно. Можливо, він залишився на персональному комп’ютері Вадима. Якщо такий, звісно, існує… Словом, він мені потрібен.

— Гаразд, я поговорю з Кейтаро.

Тимур здивувався. Оце й усе?

— Ральфе, ви не розумієте. Я думаю, в цьому файлі захований ключ до всіх проблем.

— Я зателефоную, — відчувалося, що канадець намагається якнайшвидше завершити розмову.

— Добре, я чекатиму дзвінка.

Хлопець відклав трубку. Він згадав палку промову Лаури Дюпре під час ранкової наради. Можливо, Лаура випадково потрапила до «NGF Lab». Але вона не була випадковою людиною у проекті. Ральф і компанія щось приховували.

Хлопець перевів комп’ютер у сплячий режим. Підсунув до себе папку з паперами, що лежала на краю стола. Вчора він не заглядав до неї і тепер жалкував про це. Тимур Коршак узявся вивчати біографію Хорта.

В папці, крім автобіографії та характеристик Вадима, містилися приклади робіт, над якими він працював у «МАЙКОНі». Ральф постарався, роблячи підбірку. Старий канадець зробив усе, щоб у Тимура не було необхідності виходити в інтернет.

З перших сторінок хлопця збентежив той факт, що Вадим Хорт не мав відношення ні до ігор, що моделюють поведінку людей, ні до штучного інтелекту. В Москві він працював над CAD-системами. Хорт розробляв програмне забезпечення для інженерів та архітекторів. Неможливо було зрозуміти, як він опинився і що робив у «NGF Lab»!

Програміст захопився, забувши про обід. Бекка принесла страви прямо в лабораторію.

Години спливали. Тимур усе більше заплутувався.

Ральф не подзвонив.

Аліна нагадувала паровий котел з поламаним манометром. Зовні — як завше, стримана і спокійна. Зате всередині напруга сягнула рівня, що міг убити її. Ніщо не виказувало той пекучий жар, що клекотав у дівочому серці.

Вона подумки проклинала Тимура. Думала про те, що він справді не вартий її. Що в ньому немає нічого особливого. Що він ніколи не любив її. Але це не допомагало. Поранена гордість не вгамовувалася, раз за разом вертаючись до одного й того самого питання: чому? Аліна неохоче затримувалася перед дзеркалом, прискіпливо обдивляючись себе. Невже я недостатньо гарна для нього? Вона пригадувала їхні перепалки за останні півроку. Що я не так сказала йому? Я просто набридла? Але чому він пішов саме так? Нічого не сказавши, вигадавши безглузду відмовку.

Подеколи злість відступала. Аліна розуміла, що Тимур не такий. Навіть якби вона йому набридла або ж він знайшов собі іншу, хлопець сказав би про це прямо. Він знайшов би спосіб розірвати стосунки цивілізовано. Якщо розрив між двома людьми за місяць до весілля взагалі може бути цивілізованим. У такі моменти на очі наверталися сльози. Аліна відчувала, що з її хлопцем сталося щось недобре. Щось лихе і непоправне. Відтак вона вирішила приглушити квиління ображеної гордині і писати Тимуру листи, аж поки він не відповість.

Від: SeaFlower

До: Tym_the_Botfucker

Тема: 1

Час: 16:38 17AUG

Привіт!

Ти так і не написав… Це так не схоже на тебе. Я не розумію, що відбувається. Я дуже хвилююся за тебе. Напиши. Будь ласка, напиши. Хоч одне слово. Навіть якщо тобі це неприємно, просто напиши, що з тобою все гаразд.

Від: SeaFlower

До: Tym_the_Botfucker

Тема: 2

Час: 17:57 17AUG

Я писатиму тобі, поки не відповіси. І нумеруватиму кожен лист. Я нічого не вимагаю. Просто обізвись. Ця невідомість така нестерпна. Чому ти такий жорстокий?

Від: SeaFlower

До: Tym_the_Botfucker

Тема: 3

Час: 19:12 17AUG

Пересилила тебе і подзвонила твоїм батькам. Мама сказала, що теж нічого не отримувала від тебе. Вона переживає. У тебе щось сталося? Чи ти просто забув їм написати? Як завжди, в принципі…Якщо не хочеш говорити зі мною, то принаймні напиши батькам. Вони страшенно хвилюються.

Від: SeaFlower

До: Tym_the_Botfucker

Тема: 4

Час: 22:41 17AUG

Говорила з Дмитром Віталійовичем. Заспокоював мене. Казав, що твоя мовчанка може бути пов’язана з секретністю розробок. Добре. Але невже не можна було сказати про це завчасно? Невже так важко написати два слова з аеропорту в Сантьяго?

Я вже не знаю, чого мені хочеться більше: побачити у вхідних твій лист чи вбити тебе…

Аліна продовжуватиме писати листи ще майже два тижні. Вони ставатимуть щораз злішими і образливішими. Останні вона нумеруватиме і відсилатиме порожніми, наче якийсь безглуздий спам. Вона вперто писатиме, поки внутрішня напруга не деформує її серце до невпізнання, і вона зненавидить Тимура такою ненавистю, якою можна ненавидіти тільки того, кого раніше кохав…