Макс Кидрук - Бот

— Типу звичайного макроса? — перепитав Тимур.

— Точно, макрос! Макрос, який би виконував разову стимуляцію центру задоволення, а потім вимикався. Разову! Чуєш мене, Тимуре? Не треба зациклень. Лише можливість принести задоволення. А нескінченний цикл боти створять самі. Як пацюки.

Тимур відчув, як десь у надрах живота хтось наче черкнув запальничкою, — у нього зародилася надія.

— Боти — не пацюки, — все ще сумнівався Алан. — Ти певна, що вони поведуть себе так само, як гризуни в експерименті?

— Певна, — безапеляційно відрубала Лаура. — По-перше, згадай розстріл, вчинений Хедхантером. Боти усвідомлювали смертельну загрозу, але не відривались від екрана. А по-друге…

— А по-друге, — перебив її Тимур, — ми це можемо легко перевірити.

— Як?

— В цій лабораторії, крім «крісла покути», є пристрій, за допомогою якого ботів уже стимулювали.

— Ти зараз говориш про центр задоволення?

— Саме так. Мені Ральф розповідав. Таким чином вони відзначали ботів за успіхи на тренуваннях. Усе, що від нас вимагається, — дати «малюку» доступ до пульта керування. Якщо він зрозуміє і почне стимулювати сам себе, значить, усе може вийти.

Програмісти — особливий народ. Сторонньому спостерігачеві може видатися дивним, що хлопець, який чверть години тому перебував на межі нервового зриву, так швидко оклигав. Насправді у цьому немає нічого особливого. Програмісти відрізняються від решти людей. Коли вони беруться за розв’язування задачі, нічого більше не має значення. Вони сідають за написання програми з таким завзяттям, наче від правильно виписаного і структурованого коду залежить доля Всесвіту. У програмістів інший світ. З власним сленгом, специфічними жартами і вельми своєрідними цінностями.

— Я все одно не доганяю, — впирався американець. — А що потім?

— Далі я створюю утиліту, котра стимулює центр задоволення, — розхвилювавшись, затараторив Тимур, — компілюю її на мозкові плати бота. Після цього лишається відправити його до решти «малюків» — ділитися досвідом.

На підтвердження Лаура безупинно кивала головою. Коли Тимур замовк, вона додала:

— Якщо це спрацює, я маю на увазі — передача стимулятора з одного процесора на інший, достатньо вивезти кількох ботів до втікачів у пустелі — і все! Через три дні вони здохнуть у солодких муках, не приходячи до тями!

— А чому вивозити? — спитав Алан. — Вони ж між собою контактують.

— Через психоістоту — так. Але воно не може забезпечити передачу програмного коду. Або не хоче. Що, в принципі, одне й те саме. Для того, щоб програма перейшла з одного процесора на інший, боти повинні знаходитися не далі ніж за 800…900 метрів один від одного.

Просити Ріно не довелося. Ґевал швидко змотався до «ясел» і притягнув бота. Тимур з Лаурою всадовили «малюка» і підключили електроди. Тимур знав, що і куди приєднувати, адже не раз спостерігав цю процедуру на відео.

Зате коли діло дійшло до запуску стимуляції, справа застопорилася. Перед українцем простягався здоровенний пульт з кнопками, регуляторами та індикаторами. Він бачив, як процедуру вмикали, але не знав, що саме для того слід натискати.

— Мені потрібна допомога, — оголосив Тимур. — Я не знаю, як його ввімкнути.

Алан досить швидко запустив живлення системи, відшукавши вимикач з підписом «PWR». Далі справа застопорилася. Проблема полягала в тому, що всі елементи керування були підписані скорочено. Навіть пошук тумблера «PWR» (POWER) зайняв кілька хвилин.

Спливло ще трохи часу.

— Здається, це воно, — Лаура вказала пальцем на кнопку з підписом «DLGHT».

— «Ді-ель-джі-ейч-ті»? — повільно прочитав Тимур. — Це що? Психіатр посміхнулась:

— Ти ніколи не розгадував ребусів? DELIGHT. Це delight, [109] Delight — задоволення, насолода, розвага ( англ. ). друже.

— О, справді.

Тимур перевів погляд на бота. «Малюк» сидів, безвільно звісивши руки і ткнувшись підборіддям у груди.

— Запускати? — хлопець по черзі подивився на француженку і американця (Ріно тримався поодаль, спостерігаючи за всім з підозрою).

— Давай, — мотнула головою Лаура.

Тимур натиснув кнопку. Клавіша підсвітилася оранжевим кольором. Щойно хлопець прибрав палець, кнопка відтиснулася і підсвічення зникло. Тимур натиснув удруге, на цей раз утримуючи кнопку натиснутою. Щось тихо загуділо під пультом. Тієї ж миті бот розм’як і став… якимось безформним. Очі закотилися, повіки затремтіли.

— Працює, — зачудовано прошепотів Алан Ґрінлон.