Макс Кидрук - Бот

…Оскільки Стефан простягся на землі, перший бот помітив його надто пізно і ледь не налетів на шведа. Спостерігши лікаря, «малюк» загальмував, піднявши довкола себе клуби пилу, затим розстелився по землі і шаснув за найближчий валун. Інші переслідувачі миттєво отримали інформацію про те, що попереду людина. Зачаїлися.

Після того цілих три хвилини нічого не відбувалося. Стефан відчайдушно чіплявся за життя, намагаючись не відпустити передчасно спускові скоби «лимонок». Боти, сховавшись, дивились на притомну людину, яка знала про їхню присутність, але не тікала і не нападала, розлігшись на відкритому місці. Сконфужені неясною ситуацією, «малюки» вишукували пояснення серед відомих їм моделей поведінки, що колись запрограмував Тимур Коршак, але нічого підхожого не віднаходили. Програма не могла підказати, як діяти. Боти володіли багатьма тактичними хитрощами та стратегічними прийомами. Разом з тим багато чого знаходилось за межами їхнього розуміння. Багато чого справді важливого . Зокрема, вони поняття не мали, що таке самопожертва — така маленька довбана штучка, властива лише людині , що нерідко перекреслює найкращі замисли навіть значно сильнішого ворога.

Зрозумівши, що Стефан не несе загрози, троє ботів вибрались зі сховку і наблизилися, збираючись добити шведа. На той час лікар майже не дихав (серце замовкало, скорочуючись раз на дві-три секунди), але все ще був при свідомості. Підпустивши їх, Стефан вищирився і… розтис кулаки. «Лимонки» детонували. Двох ботів скришило на фарш, третьому відірвало вухо. Решта відступили, забившись у найменші нерівності кам’янистого рельєфу.

Хто б міг подумати, що перших двох потвор під час сутички на відкритій місцевості прикінчить не Ріно чи хтось із його головорізів, а шведський лікар? Утім, було дещо, про що люди ніколи не дізнаються. В дійсності затримка, спричинена самовідданими діями Стефана, забрала життя не двох, а п’яти ботів. Через хвилину після вибуху «лимонок» троє ботів розпрощалися з життям, насмоктавшись парів зоману з перекинутого «Туарега». Вони вдихнули газ крізь щілини під гумовими масками своїх завеликихпротигазів…

Ні Тимур, ні Ріно не знали, що під час першої атаки ботів знаходилися найближче до перемоги. Повної перемоги.

Річ у тім, що круглі отвори для очей в протигазах відчутно погіршували видимість. Звичайна людина досить швидко адаптується до такої зміни, але не бот. Реакція, швидкість прийняття рішень та стрімкість ботів значною мірою залежать від того, наскільки швидко й повно вони поглинають інформацію про зміни в навколишній обстановці. На 90 % ця інформація надходить через очі. Боти не залишили спостерігачів, котрі б стежили за атакою зі спеціальних спостережних пунктів і таким чином слугували б очима для решти, бо не знали, наскільки далеко простягнуться випари зоману. В результаті, коли весь їхній зір обмежився кількома десятками каламутних кружалець, боти втратили левову частку своєї ефективності. На відміну від людей, вони не могли швидко перелаштуватися.

Та найголовніше те, що людям слід було застосувати зоман. Налякані стрімкістю дотеперішніх подій, Ріно та Тимур переоцінили противника. Всі протигази , що їх таки дістав Джеймі Макака, призначались для дорослих, цебто мали великі розміри. Жоден не був підігнаний під хлопчачу голову. Під маскою кожного бота проступали щілини, крізь які легко просочився б смертоносний газ. Тимур мав рацію, боти навчались. З невідомого джерела вони довідалися про газову атаку. Вони роздобули інформацію про протигази, а також про те, де їх можна знайти. Одначе «малюки» не здогадувались, що протигаз нічого не вартий, якщо гумова маска нещільно пристає до обличчя. Їм ніде було тестувати свій захист.

Прикро, ніхто з команди Ріно про це не здогадувався. Коли люди побачили ботів, що зринули з піску з протигазами на головах, надія на перемогу щезла, як і не було її. Якщо боти а) довідались про газову атаку, б) дізнались про засоби особистого захисту і в) змогли їх дістати в Атакамі, було цілком логічно припустити, що хлопчаки дадуть раду з розмірами. Це здавалося очевидним…

Тікаючи, Ріно, Тимур та Алан наткнулися на скелястий кряж.

— На плоскогір’ї нас наздоженуть і розстріляють, — хекаючи, сказав Хедхантер, — треба сховатися.

Ніхто не сперечався. Чоловіки полізли на скелі. Знайшовши тісну нішу, захищену прямовисними уступами з півдня і заходу, вони залягли.