Жюль Верн - Плавучий острiв

Так Фрасколен дізнався про це й ще про багато інших речей, що стали йому відомі з розмов між ним і комодором Сімкоо, і коли товариші запитують його, в нього завжди на все готова відповідь.

Тому Пеншіна називає його тепер не інакше, як «Ларус тропічного поясу» [77] Ларус П’єр — видавець французького енциклопедичного словника (друкувався 1865–1876 р.), наступні видання словника й досі виходять під його ім’ям. .

Ось повз які острівні групи пропливає Стандарт-Айленд, везучи на прогулянку своїх багатіїв. Він цілком заслуговує на ймення щасливого острова, бо на ньому створено всі умови, щоб забезпечити добробут і в якійсь мірі душевну рівновагу людей. Невже ж цей щасливий стан може бути порушений через суперництво, заздрощі, незгоди, прагнення впливу й першості, що розділили Мільярд-Сіті на два табори, відповідно до двох частин міста — табір Танкердона й табір Коверлі? Для артистів, що аж ніяк не зацікавлені в цій суперечці, боротьба обіцяє бути інтересною.

Джем Танкердон — янкі з ніг до голови, він знає лише себе, і його присутність усіх пригнічує; в нього широке обличчя, коротка рудувата борідка, підстрижене волосся, жваві очі, хоч він має вже шістдесят, з жовтими, наче в собаки, блискучими зіницями. Він високий на зріст, має могутні плечі, міцні руки й ноги. В ньому є щось від трапера [78] Трапер — північноамериканський мисливець. з прерій, хоч єдині пастки, що він їх будь-коли наставляв, це ті люки, через які проходять мільйони свинячих туш на його чиказьких різницях. Це людина грубої невгамовної вдачі; становище, яке він посідає, повинно було зробити його культурнішим і ввічливішим, та з дитинства він не дістав будь-якого виховання. Він любить хизуватися своїм багатством і, як то кажуть, в нього в кишенях завжди бряжчить. Та він, як видно, вважає, що вони ще не досить напхані, бо разом з кількома однодумцями гадає повернутися до ділової діяльності…

Пані Танкердон — звичайна собі американка, досить добра жінка, в усьому цілком покірна своєму чоловікові, чудова мати, що ніжно піклується дітьми, якій наче роковано викохати численних нащадків, що вона й виконала сумлінно. Якщо доведеться ділити двохмільярдовий статок між безпосередніми спадкоємцями, чому ж не мати їх хоч дванадцятеро? І вона їх має — всі міцні й здорові.

З усієї цієї громадки увагу квартету може привернути лише найстарший син, якому судилось відіграти певну роль у нашій історії.

Уолтер Танкердон має елегантну зовнішність і пересічні здібності; привітні манери й симпатичне обличчя нагадують більш матір, ніж голову родини. Він дістав пристойну освіту, вряди-годи подорожуючи, відвідав Америку й Європу, але звички й смаки щоразу повертають його до безтурботного існування на Стандарт-Айленді: він здавна кохається в спорті й очолює молодь Мільярд-Сіті в змаганнях з тенісу, поло, гольфа й крокету. Молодий Танкердон не надто пишається багатством, що колись має успадкувати; серце в нього чуле, хоч, щоправда, він не має нагоди виявити свою добрість за браком на острові жебраків чи калік. Одним словом, можна побажати, щоб молодші брати й сестри були схожі на нього. Та якщо їм за віком ще рано одружуватися, Уолтерові Танкердонові минає вже тридцять, і йому пора подумати про шлюб. Що він гадає з цього приводу? Незабаром побачимо.

Між родиною Танкердон, найзначнішою в лівій частині міста, і родиною Коверлі, найвпливовішою на правій, існує разючий контраст. Нет Коверлі — людина витонченішої вдачі, ніж його суперник. В ньому відчувається французьке походження його предків. Багатство Коверлі вийшло не з нутрощів землі у вигляді потоків нафти, ані з паруючих свинячих нутрощів на різниці. Ні! Джерело цього багатства — промислові підприємства, залізниця, банківські операції, що зробили його тим, чим він нині став. Нет Коверлі бажає тільки одного — спокійно втішатися своїми достатками, і він, не криючись із цим, рішуче повстає проти будь-яких спроб перетворити «перлину Тихого океану» в велетенський завод або величезне торговельне підприємство. Це високий на зріст, завжди коректний чоловік, волосся на його гарній гордовитій голові вже торкнулась сивина, так само як і бороди, де між русявими пасмами де-не-де зустрічаються срібні нитки. Дещо холоднуватий за вдачею, він визначається стриманими й вишуканими манерами. Нет Коверлі посідає перше місце серед міського панства, що тут, в Мільярд-Сіті, дотримується звичаїв вищого суспільства Південних Штатів Америки. Він любить мистецтво, знається на малярстві й музиці, охоче розмовляє французькою мовою, яку дуже часто вживають на правому боці острова, стежить за американськими й європейськими літературними новинами й супроводжує, при нагоді, свої аплодисменти вигуками «браво», в той час як брутальні прибульці з Дальнього Заходу чи Нової Англії горлають: «Ура! Гіп! Гіп!»