Жюль Верн - Плавучий острiв

Перш за все за порадою короля Малекарлії більшість жінок і дітей переводять до мерії.

У величезному будинку муніципалітету панує глибока темрява, як і на всьому острові: електроприлади перестали працювати, бо механіки змушені були рятуватися від напасників.

Проте, завдяки піклуванням комодора Сімкоо, зброю, що зберігали у будинку мерії, розподілили між солдатами й моряками і тепер її нікому не бракуватиме. Залишивши міс Ді з місіс Танкердон і місіс Коверлі, Уолтер приєднується до групи, до якої ввійшли Джем Танкердон, Нет Коверлі, Калістус Менбар, Пеншіна, Івернес, Фрасколен, Себастьян Цорн.

— Ну от… так воно й повинно було закінчитися! — бубонить віолончеліст.

— Але ж іще нічого не закінчилось! — вигукує головний інспектор. — Ні, це ще не кінець, і наш любий Стандарт-Айленд не поступиться перед жменькою канаків!

Хороші слова, Калістусе Менбаре! Всім зрозуміло, який гнів охоплює тебе на саму думку, що ці негідники-новогебрідці зірвали так старанно й пишно підготовлене свято! Так, треба сподіватися, що вони дістануть належну відсіч… Та, на лихо, вони не тільки переважають мільярдян кількісно, але на їх боці і всі переваги тих, хто нападає перший.

Весь час здалеку, від обох портів, долинають постріли. Капітан Сароль почав з того, що припинив рух гвинтів, щоб позбавити Стандарт-Айленд можливості відійти від Ероманга, де тубільці влаштували свою операційну базу.

Губернатор, король Малекарлії, комодор Сімкоо, полковник Стюарт, що створили комітет оборони, спочатку гадали зробити вилазку. Але це визначало б пожертвувати багатьма захисниками і обійшлося б надто дорого. Чекати милосердя від цих дикунів так само марно, як і від хижаків, що два тижні тому заводнили Стандарт-Айленд. До того ж чи не спробують тубільці посадити плавучий острів на скелі Ероманга, щоб легше було потім віддати його на грабунок?

За годину напасники опинились уже перед огорожею Мільярд-Сіті. Вони намагаються пробити її, але надаремно. Вони хочуть перелізти через огорожу, але їх не пускають постріли захисників.

Отже, тубільцям не поталанило захопити Мільярд-Сіті зненацька, а в нічній пітьмі оборону міської огорожі прорвати нелегко. Тому капітан Сароль наказує тубільцям відійти на околиці і в парк, де вони чекатимуть світанку.

Між четвертою і п’ятою годинами небо на сході починає світлішати.

Половина керованих комодором Сімкоо і полковником Стюартом солдатів і моряків залишається в будинку мерії, інші збираються у сквері навколо обсерваторії, бо є підстави гадати, що капітан Сароль саме тут спробує вдертися крізь огорожу. Раз жодної допомоги ззовні немає чого чекати, треба будь-що перешкодити тубільцям добутися у місто.

Наші парижани приєднались до оборонців, яких їхні офіцери ведуть аж у кінець П’ятої авеню..

— Пощастило вислизнути від фіджійських людожерів, — вигукує Пеншіна, — а тепер мусиш захищатись від людожерів новогебрідських!

— Вони ковтатимуть нас не інакше, як цілісінькими, — каже в тон йому Івернес і додає: — Я боронитиму себе до останнього шматочка, як герой Лабіша [138] Лабіш Ежен (1815–1888) — французький драматург. !

Себастьян Цорн мовчить. Відомо, що він думає про всі ці події, але це не заважає йому виконувати свій обов’язок.

Тільки розвиднилось, з обох боків садової огорожі розітнулись перші постріли. Починається мужня оборона в районі обсерваторії. На одному й на другому боці є жертви. Джема Танкердона ворожа куля влучила в плече — рана легка, і він воліє залишитись на місці. Нет Коверлі й Уолтер — у перших лавах бійців. Король, Малекарлії, нехтуючи кулями снайдерсів, намагається поцілити в капітана Сароля, який весь час на видноті серед своїх новогебрідців.

Правду кажучи, напасників надто вже багато! Все боєздатне населення Ероманга, Танна й сусідніх островів ринуло на Мільярд-Сіті. Проте є й сприятлива обставина, яку спостеріг комодор Сімкоо: течія не відносить Стандарт-Айленд до берегів Ероманга, а поволі скеровує його до групи північних островів; ще краще було б, якби його несло у відкрите море.

Але час минає, тубільці подвоюють свої зусилля, і оборонці, невважаючи на мужній опір, вже не можуть більш їх стримувати. О десятій годині огорожу зірвано. Перед натовпом, що горлаючи затопив увесь сквер, комодор Сімкоо змушений відійти до будинку мерії, де доведеться боронитися, як у фортеці.

Захищаючись, солдати й моряки відступають крок по кроку. Можливо, що тепер новогебрідці, вдершись за міську огорожу, гнані грабіжницьким інстинктом, розсіються по кварталах, що дало б мільярдянам хоч деяку перевагу.