Григорій Адамов - Таємниця двох океанів

— Я тепер розумію, — повторив він тихо, наче засинаючи. — Він все мені пояснив. Координати — це… це… визначають положення точки… точки в просторі… Це мені пояснив…

Він говорив втомленим, згасаючим голосом, опускаючись все нижче і нижче, і коли, майже зовсім уже зсковзнувши, падав на підлогу, гуркіт дверей, які відкрилися поряд, заглушив його останні слова. З диспетчерської головного механіка вискочив Горєлов і кинувся до Павлика, голосно кричачи:

— Павлику, голубчику! Як ти сюди потрапив?

Він підхопив Павлика, що падав, підняв своїми дужими руками і, притискуючи до грудей, поніс його, знепритомнілого, повз свою диспетчерську, повз диспетчерську головного електрика, через біологічний кабінет в госпітальний відсік.

Слідом за ним поспішив зоолог, який перший отямився під час цієї несподіваної сцени. В центральному посту кілька секунд панувала мовчанка.

— Налякав же він мене своєю появою! — сказав, нарешті, старший лейтенант Богров.

— Так… — поволі промовив капітан, продовжуючи дивитися на двері. — Але чому це раптом потрібно було комусь пояснювати йому про координати?

Він повернувся до лейтенанта Кравцова і діловитим тоном продовжував давати розпорядження:

— Відвести підводний човен на п’ятдесят кілометрів від місця його колишньої стоянки. На цій відстані крейсирувати в різних напрямах, не зупиняючи корабля. Стан тривоги відмінити. Обох розвідників лишити на поверхні. Стрибки — не частіше п’яти на хлилину. Висота стрибків — не більше трьох метрів. При появі чогось підозрілого обережно стежити з допомогою розвідників і викликати мене. Майте на увазі, товариші: ми повинні тепер бути безперервно на сторожі! Нас шукають. За нами якимсь чином стежить хитрий, сильний і підступний ворог. Ні на хвилину ми не повинні забувати, що десь на нас вичікує цей ворог, десь готує нам пастку. Ми повинні бути тепер особливо обережні і до всього готові. Це необхідно передати всьому екіпажу підводного човна, всім членам наукової експедиції. Через дві години, якщо все буде спокійно, я відправлю всіх наукових працівників і частину команди збирати вціліле після бомбардування майно експедиції. Після закінчення робіт ми залишимо це неблагополучне місце і підемо далі своїм маршрутом.

Кінець першої частини.

Якщо подивитися на карту рельєфу дна Атлантичного океану, з світлоголубою каймою мілководдя вздовж берегів трьох континентів, з широкими синіми смугами великих глибин і густосиніми плямами найглибших місць океану, — одразу впадає в око довга голуба стрічка середніх глибин. Тримаючись середини океану і майже точно слідуючи за звивистою лінією берегів обох Америк ця стрічка безперервно тягнеться від північних границь океану біля острова Ісландія до південних, де його води зливаються з водами Антарктики.

На екваторі в стрічку врізається густосиня довгаста як артилерійський снаряд, пляма однієї з найглибших западин Атлантики. У вершині цієї западини знаходиться відома Романшська яма, яка немовби змушує голубу смугу надломитися і круто повернути з екватора прямо на південь. Ця голуба стрічка являє собою відомий Атлантичний підводний хребет, або поріг. На дві-три тисячі метрів підноситься він над рівним, ледь пологим дном океану, що лежить по обидва боки хребта на глибині п’яти-шести тисяч метрів від поверхні.

Іноді в цих синіх улоговинах трапляються густосині плями ще більших глибин — в шість, сім і навіть понад вісім тисяч метрів.

Що ж являє собою цей підводний гірський хребет? Чим він схожий і чим не схожий на гірські ланцюги континентів? Яке значення має він в розподілі температури і солоності глибинних вод? Як впливає він на напрям поверхневих і придонних течій? Чи однакові умови глибинного життя по обидві сторони — східну і західну — цього хребта?

На всі ці запитання наука про море могла відповісти дуже мало і дуже невпевнено. Океан ревниво і вперто ховав таємниці свого життя і побудови. До цього часу вони були недоступні для людського ока.

Радянський підводний човен «Піонер» вже п’яту добу уважно, миля за милею, йдучи на трьох десятих свого максимального ходу, вивчав підводний Атлантичний хребет по його великій дузі, що йде від Саргассового моря до екватора. То здіймаючись над хребтом, то йдучи над його західними чи східними схилами, то описуючи великі кола майже над самим дном океану на величезних глибинах в п’ять-шість тисяч метрів, підводний човен бачив, з допомогою своїх ультразвукових прожекторів та інфрачервоних розвідників, багато такого, про що учені-океанографи лише ледве догадувались або мали зовсім викривлене уявлення.