Начальник главку, невдоволено морщачись, кинув цигарку. Директор інституту професор Івашенцев, що сидів в кріслі, різко випростався.
— Ви припиняєте справу, яка повинна принести країні мільйони, і не тільки економії, але й безпосередніх прибутків від експорту.
— Ця справа принесла поки що тільки розчарування. А проте, я вже сказав, що для мене все ясно. Рішення моє остаточне.
Начальник встав. Поруч нього професор здався зовсім маленьким і беззахисним. Він мовчки підвівся з крісла, поправив окуляри. Потім пробурмотів щось невиразне і простягнув начальникові круглий камінь.
— Я вже бачив це, — сухо сказав той. — Ріка Мойєро, ріка Мойєро — три роки чую! І цю грикваїтову [2] Грикваїт, грикваїтова порода — порода з суміші гранату та олівіну (еклопіт) з дуже глибоких зон земної кори.
породу ви мені також показували.
Професор згорбився над портфелем, застібаючи неслухняний замок.
Начальникові стало шкода вченого. Він підійшов до Івашенцева.
— Сергію Яковичу, ви повинні визнати, що я правий. Мені незрозуміла ваша упертість в цьому питанні.
— Всякою роботою, — перебив Івашенцев, — легше керувати, коли ставишся до неї байдуже. А я не можу бути байдужим. Розумієте, я впевнений в цій справі гаряче, всією душею. Тільки величезні недосліджені, малодоступні простори стоять між теоретичним висновком та реальним доказом. Ви скажете, звичайно, що цього вже достатньо для провалу справи. Так, знаю, знаю: державні гроші і все таке, — почав гніватися професор, хоч начальник і гадки не мав заперечувати. — Залізний закон знаєте? Щоб мільйон здобути, треба сімсот тисяч витратити. А ми ж десятки мільйонів чекаємо!
З цими словами він попрямував до дверей.
Начальник подивився йому вслід і похитав головою.
Повернувшись в інститут, професор Івашенцев наказав секретареві негайно викликати до нього начальника виробничого відділу.
— Які у вас останні відомості від Чуриліна? — запитав він, коли той увійшов у кабінет.
— Останні відомості були місяць тому, Сергію Яковичу.
— Це я знаю, а новин ніяких немає?
— Ні, поки що ніяких.
— Як ви гадаєте, де вони зараз можуть бути?
— Чурилін повідомляв про прихід на озеро Чирінгда, на факторію. Вони вирушили вниз по Чирінгді на Хатангу, а звідти повинні були перевалити вершину Мойєро. Можливо, тепер вони вже закінчили цей маршрут і можуть підходити до Туринської культбази — такий був їх план. Але план — одне, а тайга — інше…
— Це мені добре відомо, дякую вам.
Залишившись на самоті, професор Івашенцев відкинувся на спинку крісла й замислився. В його уяві постала карта величезної області між Єнісеєм і Леною. Десь у центрі її, в хаосі невисоких гір, прорізаних незчисленними річками та покритих суцільним болотистим лісом, перебувала експедиція, послана ним за… мрією. Професор дістав з портфеля камінь, який він показував начальникові главку. Невеликий кусок темної породи був щільним і важким. На грубозернистій поверхні сколу дрібними краплями блискотіли багаточисленні кристали піропу — червоного гранату, — чистою свіжою зеленню виблискували включення олівіну [3] Олівін, хромдіопсид та дістен — породоутворюючі мінерали глибинних основних порід.
. Ці кристали виразно виділялись на світлому голубувато-зеленому фоні маси хромдіопсиду. Де-не-де виблискували крихітні василькові вогники дістену. Порода зачаровувала око різнобарвним сполученням чистих кольорів. Професор обернув зразок Іншим боком, де на мазку білої емалевої фарби було написано: «Ріка Мойєро, південний схил Анаонських гір, експедиція Толмачова. 1915».
Івашенцев зітхнув: «Це ж типовий грикваїт Південної Африки. Ні в Анаонських горах, ні в долині Мойєро не пощастило виявити навіть ознаки подібних порід. І в цьому році знову невдача. Чурилін мовчить. Виходить, мрія не здійснилася».
Івашенцев зважив камінь на руці й замкнув в нижню шухляду письмового стола. Потім рішуче зняв трубку внутрішнього телефону:
— Надішліть Чуриліну телеграму: «Відсутності результатів ліквідуйте експедицію повертайтесь негайно». Так, я підпишу сам, інакше він не послухає Куди? На Туринську культбазу! Ну, звичайно, по радіо, через Діксон.
Дзвякнув важіль телефону, обірвавши розмову і всі можливості здійснення давнішньої мрії Івашенцева. Він зняв окуляри і прикрив очі рукою.
Івашенцев мріяв хоч би наприкінці життя домогтися постановки дослідження глибоких зон земної кори шляхом буріння свердловин особливої потужності. Але навіть перші кроки до вирішення завдання — погоня за мрією, прихованою в лісах та болотах Середньо-Сибірського плоскогір’я, — виявились марними. Нічому, як видно, не навчило життя, і на шостому десятку професор залишився мрійником, що прагне до надто великого розмаху досліджень.
Читать дальше