Олександр Бєляєв - Мертва голова

Ранком він подивився на берег, куди збирався ступити, і здригнувся від жаху. Ґрунт весь немов дихав. Іноді на поверхні з’являлась голова вужа чи гадюки-сліпця. Товсті жаби рилися в мулі. Здавалося, гади з усього світу зібралися сюди, щоб поласувати в жирному мулі черв’яками і личинками комах.

Морель безнадійно подивився на пліт. Ні, не зрушити. Виходу не було, і вчений, узявши рюкзак з інструментами і запасом харчів, ступив у брудну воду. Ноги грузли в багнюці; Морель ледве витягав їх і поволі просувався до берега. Нарешті він вийшов з води. Гадюки шипіли на нього й відповзали вбік. Величезні кольорові жаби загрозливо кидались йому вслід. На щастя, рідка грязюка була поганим трампліном для стрибка, і вони не досягали Мореля.

Морель обійшов заводь і пішов униз по річці. Але чим далі він ішов, тим багнистішим ставав ґрунт, і течія води в річці сповільнювалась. Нарешті перед ним відкрився величезний водний простір — справжнє озеро.

«Невже річка не впадає в Амазонку?» — стривожився Морель. Кілька днів він досліджував це лісове озеро з заболоченими берегами. Воді, здавалося, не було кінця. Безперечно, цього озера не знайти ні на яких картах, бо в суху пору року воно висихає. До того ж тут, мабуть, ніколи не ступала нога географа.

Морель остаточно заблудився. Він з острахом подумав про те, що тут, у цих недосліджених нетрях, можна блукати роками і не вийти звідси. Невже він змушений буде жити в цьому лісі все життя? Правда, тут можна зробити надзвичайно цінні відкриття. Але навіщо трудитися, якщо його відкриття загинуть разом з ним? Ні, Морель повинен вибратися звідси. Рано чи пізно йому пощастить знайти яку-небудь притоку Амазонки. Те, що річка, по якій він плив, нікуди не впадала, було тільки нещасною випадковістю… Однак він надто втомився, йому треба перечекати дощовий період, з цим доведеться примиритися, — він відпочине, збере колекцію рідкісних комах і з новими силами вирушить у дорогу. Але, щоб краще відпочити, треба влаштуватися зручніше, ніж він жив досі. У нього вже є досвід. Він не новачок. Насамперед треба вибрати хороше місце, потім побудувати справжнє житло, хоч і на деревах.

І Морель почав бродити по лісу, шукаючи підходящу ділянку. В одному місці ґрунт піднімався і був твердіший. Морель пішов угору. Незабаром вчений відчув під ногами каміння. Це вже не було суцільне царство пальм і папоротей. Тут росли фернамбукові дерева з двояко-перистим листям, мангрові, сандалові, капайські, каучукові дерева, кущі іпекакуани, хіна, какао, чай — чого ж іще треба? Навіть тютюн ріс на цьому ґрунті.

Морель піднявся ще вище, і перед ним відкрилася широка галявина, освітлена сонцем.

«Тут менше комарів і москітів».

Посеред галявини росла група велетенських дерев бразильського горіха. Товщина їх гладеньких стовбурів досягала ста тридцяти футів.

«Ось те, що потрібно. Під рукою і запаси їжі, і аптека, і навіть сигари. На цій височині я себе відчуватиму в безпеці від звірів».

Однак на хвилину Морель завагався. Чи справиться і він із завданням — чи збудує собі «хмарочос»?

«Часу багато», — вирішив він і гаряче взявся за роботу. А роботи було немало. Насамперед треба зробити драбину, щоб залазити на вершину, заготувати міцні балки для кістяка будинку і підняти їх на високі дерева. Для цього треба сплести міцні вірьовки з волокон рослин. Крім того, потрібні були блоки для піднімання балок. Треба, нарешті, подбати і про інструменти для роботи. Все це було надзвичайно важко для однієї людини. Але, дивна справа, з того часу як Морель вирішив надовго влаштуватися в лісі, у нього немов більше стало енергії. Тепер усі його думки були зосереджені на одному — Париж відсунувся на задній план.

Дощі не переставали, і Морель побудував тимчасову халупу біля підніжжя майбутнього «хмарочосу», як він називав своє житло. Найбільшу увагу Морель приділив влаштуванню надійного даху. І це йому вдалося. Тепер, зберігаючи в попелі жаринки і роздмухуючи багаття вночі, він матиме постійний вогонь, щоб відганяти диких звірів.

Робота посувалась повільно. Першою була готова драбина. Але, спробувавши поставити її. Морель пересвідчився, що зробити цього не може. Драбина була занадто важка. Морель годинами сушив голову над важким завданням. От якби підтягнути її на блоці вірьовкою! Але для цього треба спершу залізти на дерево, чого не зробиш без драбини, бо стовбур товстий і гладенький.

Та Морель не занепадав духом. Він змайстрував кілька підпорок, і кінець кінцем йому вдалося поставити драбину на місце. Далі пішло легше. Правда, довелося добре-таки попріти, витягуючи нагору важкі балки; та коли він уклав їх на розвилки сучків, пів-справи було зроблено. Морель, мов птах, звивав своє гніздо, приносячи вітку за віткою. І будинок вийшов на славу. Морель навіть ухитрився зробити дві кімнати. Менша служила спальнею, а більша — кабінетом, лабораторією і музеєм. Тут стояли стіл, вкритий поверх бамбукових палиць листям, і полички для колекцій.