Девід Селтцер - Фантастика Всесвіту. Випуск 4

Сім місяців пішло в Тассоне на те, щоб розшукати останнього з роду Бугенгагенів. Той жив потаємно, переховуючись у стародавній фортеці, давно вже заглибленій у землю. Там він, як і сам Тассоне, чекав недалекого кінця, скрушно спостерігаючи кричуще безладдя сучасного світу й караючись тим, що не виконав своєї місії. Він знав, що часу лишилося обмаль, але був безпорадний і не міг відвернути народження сина сатани на землі.

Тассоне провів зі старим усього шість годин. Розповів йому все, що знав, не приховавши й своєї участі в народженні Звіра. Бугенгаген слухав священика з розпачем, але на його благання втрутитися відповів відмовою. Він сам ув’язнив себе в своєму підземному казематі й не наважувався виткнутися на світ Божий. Сказав тільки, що до нього має прийти людина, близько пов’язана з хлопчиком.

Потерпаючи, щоб не опізнитися, Тассоне одразу ж подавсь до Лондона з метою розшукати Торна й переконати його в тому, що він повинен прилучитися до святої справи. Він благав Бога, щоб той оберігав його, бо знав, що й нечистий не спускає його з ока. А диявольська сила була йому добре відома, і Тассоне застерігався як тільки міг, аби вберегти своє життя та рештки сил доти, доки він знайде Торна й звірить йому свою страшну таємницю. Якщо він устигне це зробити, то дістане прощення і зможе ввійти в Царство Боже.

Тассоне найняв убогу кімнатчину в Сохо й перетворив її на справжню фортецю проти диявола, не менш надійну, ніж храм Божий. Головною його зброєю було Святе Письмо. Він заклеїв усі стіни й навіть вікна сторінками біблійних текстів. На це в нього пішло сімдесят Біблій. Скрізь висіли хрести, повернені під різними кутами, а надвір священик виходив лише тоді, коли викладений скалками дзеркала хрест у нього на шиї відбивав пряме сонячне світло.

Та невдовзі виявилося, що доступитися до Торна нелегко, а тим часом біль у спині й далі загострювавсь і забирав у Тассоне останні сили. Розмова в посольському кабінеті закінчилася невдачею. Він наполохав Торна, і той вирядив його за двері. Тепер Тассоне невідступно переслідував Торна де тільки міг, усе глибше поринаючи в розпач. Ось і цього дня він з самого ранку вистежував посла.

Торн з групою високих урядовців приїхав на закладення нового житлового будинку, що мав бути переданий як дар громаді бідняцького району в Челсі.

— Я дуже радий покласти початок здійсненню саме цього проекту, — голосно промовляв Торн, намагаючись перекривати шум вітру. Він звертався до людей, душ із сто, що спостерігали церемонію з-за ґратчастої залізної огорожі. — Адже в ньому знайшла втілення воля самої громадськості піднести загальний рівень життя…

Закінчивши свою коротку промову, він символічно копнув лопатою землю. Гурт акордеоністів заграв польку, і Торн разом з іншими офіційними особами рушив до огорожі, щоб потиснути простягнені крізь грати руки глядачів. Він був тямущим політиком і вмів цінувати прихильність натовпу, а тому пильнував, щоб не пропустити жодної руки, і раз чи два навіть нахилився до огорожі, даючи себе поцілувати чиїмось наготовленим губам.

Аж раптом він прикипів до місця: чиїсь руки з незвичайною силою притягли його за вилоги піджака до самої огорожі.

— Завтра… — тяжко дихнув Тассоне просто в обличчя переляканому послові. — О першій дня… в К’ю-Гардені…

— Пустіть мене! — здавлено вигукнув Торн.

— П’ять хвилин — і ви більше ніколи мене не побачите.

— Заберіть руки…

— Вашій дружині загрожує небезпека. Якщо ви не прийдете, вона загине.

Торн відсахнувся, і священик так само несподівано зник. Посол стояв приголомшений, не бачачи людських облич навколо, і перед очима в нього палахкотіли вогненні зблиски.

Він довго міркував, як йому вчинити зі священиком. Можна було послати до парку поліцію, і Тассоне заарештували б. Але Торна непокоїло звинувачення, що його він мав би висунути в такому разі. Священика почнуть допитувати. Справа набере широкого розголосу. А газетярам випаде справжнє свято — вигадувати кричущі заголовки, що межують з божевільною маячнею… Ні, це не годиться. Принаймні тепер. Торн ніяк не міг збагнути, чого домагається від нього священик. Той казав щось про народження дитини, і треба ж було статися такому прикрому збігові — саме в цьому Торн був змушений критися зі своєю таємницею. Можна б послати на ту зустріч когось, хто чи то дасть священикові доброго відчіпного, чи то пристрашить його так, щоб він зник назавжди. Але й у такому разі доведеться приплутувати до справи когось стороннього.