Девід Селтцер - Фантастика Всесвіту. Випуск 4

— Поставте раму назад, — наказав Акбар, — нехай бідний хлопець відпочине.

Після виконання Акбарового наказу історія з Дашвонтом спочила там, де вона і повинна спочити — на узбіччі історії. А в центрі композиції знову постали головна героїня та її новий коханий — забута принцеса пані Чорні Очі, або ж Кара Кьоз, або ж Анжеліка, і Шах Персії, що стояли обличчями одне навпроти одного.

«Там, де впаде на землю сім’я повішеного чоловіка, — читав уголос іль Макія, — буде знайдено мандрагору».

Коли Ніно Арґалія і його найщиріший друг Ніколо, або ж «іль Макія», були малими хлопцями і збиралися разом у Сант-Андреа в передмісті Перкуссина, що у Флоренції, то мріяли про окультну силу над жінками. Адже в їхньому лісі мусив же колись повіситися чоловік, вирішили вони, і місяцями блукали, шукаючи мандрагору на землях Ніколової родини — у дубовому лісі Каффаджіо та у vallata гаї поблизу Санта-Марія-дель— Імпрунета, а також у лісі навколо замку Біббіоне, що був трохи віддалік. Вони знайшли тільки гриби і загадкову темну квітку, від якої вкрилися висипкою. В якийсь момент вони вирішили, що сперма не обов’язково має бути з повішеного чоловіка, і після довгого тертя і пихтіння зуміли пролити на неродючу землю кілька крапель своєї власної. А тоді у Великодню Неділю, а вони вже мали по дев’ять років, Палаццо-делля-Сеньйора був прикрашений мертвими тілами викритих вісімдесятьох Пацці-конспіраторів, яких Лоренцо де Медичі повісив з вікон палацу, серед них і архієпископа при повних регаліях, а в цей час Аргалія перебував у місті з іль Макією та його батьком Бернардо в родинному будинку навпроти Понте-Веккіо лишень за три або ж чотири квартали від місця повішення, і коли вони побачили, що всі городяни бігли туди, то жодна сила вже не могла їх утримати.

Бернардо біг з двома хлопцями, наляканий і схвильований водночас, так само як хлопці. Бернардо був людиною вченою, жвавою, миролюбною, і кров його не приваблювала, але повішений архієпископ — це інша справа, на це варто подивитися. Хлопці прихопили з собою олив’яні чашки на випадок потрібних крапель. На П’яцца вони натрапили на приятеля Аґостіно Веспуччі, який голосно демонстрував повну зневагу до кровожерливих мертвих, вигукуючи:

— Курва ти! Курва твоя донька! Курва твоя мати і твоя бабуся , і твій брат , і твоя жінка , і її брат, і її мама, і материна сестра також.

А вони крутилися на вітрі й смерділи. Аргалія й іль Макія розповіли Аґо про мандрагорове замовляння, і він, схопивши чашку, став під архієпископів член. Потім у Перкуссині всі троє хлопців поховали дві чашки, проказуючи, як вони вважали, сатанинські вірші, а тоді почалося довге і безрезультатне чекання на появу паростків рослин кохання.

«Що починається із повішених зрадників, — сказав імператор Акбар до Моґора дель ’Амора, — буде зрадницькою оповіддю».

Спочатку було троє друзів — Антоніно Аргалія, Ніколо «іль Макія» й Аґо Веспуччі. Золотоволосий Аґо, найбалакучіший із трійці, був одним із багатьох Веспуччі, пробивних і сварливих, що мешкали пліч-о-пліч у переповненому міському районі Оґніссанті, торгуючи оливковою олією, вином та вовною по всьому Арно у gonfalone del drago , районі дракона, тому і виріс він лайливим і галасливим, адже в сім’ї ти мусиш бути таким, аби тебе могли почути у гармидері всіх вогнедишних Веспуччі, що репетують одне на одного, як аптекарі або ж перукарі у Меркато Веккіо. Батько Аґо працював нотаріусом у Лоренцо де Медичі, тож після Великодня убивств та повішань йому ніщо не перешкоджало стати на бік переможців.

— Але ж за нами прийде задрипане папське військо, ми ж бо вбили попа, — бурмотів Аґо. — А також військо задрипаного короля Неаполя.

Тим часом кузена Аґо, несамовитого двадцятичотирирічного Амеріґо або Альберіко Веспуччі, невдовзі відрядили з його дядьком Ґуїдом до короля Франції, аби заручитися допомогою для уряду Медичі. Коли Амеріґо вирушав до Парижа, з вогників в очах було легко судити, що його більше цікавить подорож, а не король. А от Аґо було не до подорожей.

— Я знаю, ким стану, коли виросту, — сказав він своїм друзям у перкуссинському мандрагоровому лісі, в якому не було мандрагори. — Я продаватиму бісових овець або ж стану виноторговцем чи ще кимось таким, а якщо зможу пробитися на громадську службу, то стану бісовим писарем, нікчемним, безнадійним діловодом без майбутнього.