Джордж Коллін - Фантастика Всесвіту. Випуск 2

Едельштайн обмірковував сказане.

— То ви справді прийшли не по мою душу?

— До дідька, ні! — відповів Сітуелл. — Я ж сказав вам, що у нас довша черга, аніж до раю Петра; у нас майже не залишилося місць у сінях пекла.

— То чого ж ви завітали до мене?

Сітуелл схрестив ноги і нахилився вперед.

— Містере Едельштайн, ви повинні зрозуміти, що пекло дуже нагадує фірми «Ю. С. Стіл» або «ІТТ». У нас велика установа і ми є у тій чи іншій мірі монополісти. Та подібно до будь-якої великої корпорації, ми прагнемо прислужитися громадськості, і нам хотілося б, щоб і про нас думали добре.

— В цьому є сенс, — сказав Едельштайн.

— Та на відміну від Форда, ми не можемо заснувати фонд та започаткувати стипендії і премії. Люди нас не розуміють. З цієї ж причини ми не можемо ініціювати будівництво зразкових міст чи боротися з забрудненням середовища. Ми не в змозі навіть побудувати десь там в Афганістані греблю, без того, щоб хтось не засумнівався в наших добрих намірах.

— У чому полягає проблема, мені зрозуміло, — згодився Едельштайн.

— Та все ж, нам би хотілося щось зробити. Тож час від часу, а особливо зараз, коли справи ідуть так добре, нам би хотілося розподілити невеликі винагороди, вибравши кандидатів на них навздогад із числа потенційних клієнтів.

— Я з числа клієнтів?

— Ніхто не називає вас грішником, — м’яко наголосив Сітуелл. — Я сказав потенційних, що значить — хто завгодно.

— А… Що то за винагорода?

— Три бажання, — жваво відповів Сітуелл. — Це традиційна форма.

— Чекайте, чекайте, якщо я вірно зрозумів, — сказав Едельштайн, — я можу висловити три бажання, які тільки мені заманеться? Без жодного тобі покарання і без якихось там «якщо» чи «але»?

— Є тільки одне «але», — відповів Сітуелл.

— Я так і знав, — сказав Едельштайн.

— Це дуже просто. Хоч що б ви побажали, ваш заклятий ворог отримає вдвічі більше того ж самого.

Едельштайн переварював сказане.

— То якщо я попрошу мільйон доларів…

— Ваш заклятий ворог отримає два.

— А якщо я забажаю собі запалення легенів?

— Ваш заклятий ворог захворіє на крупозне запалення легенів.

Едельштайн стулив губи трубкою і покрутив головою.

— Послухайте, я не хочу виглядати так, ніби я втручаюсь у ваші справи, та, сподіваюсь, ви усвідомлюєте, що такою умовою ви ставите під удар добру волю вашого клієнта.

— Це ризик, містере Едельштайн, але він украй необхідний, якщо взяти до уваги деякі аспекти справи, — сказав Сітуелл. — Розумієте, ця умова є засобом психологічного зворотного зв’язку, щоб підтримати гомеостаз.

— Вибачте, я вас не розумію, — відповів Едельштайн.

— Тоді скажемо так. Ця умова служить для того, щоб бажання не були надмірні і, таким чином, утримували все в рамках здорового глузду. Ви ж знаєте, що бажання — це дуже сильний інструмент.

— Я уявляю, — сказав Едельштайн. — Чи є ще й інша причина?

— Ви б і самі могли здогадатися, — сказав Сітуелл, вишкірюючи аж надто білі зуби у вигляді посмішки. — Умови являються нашою торговою маркою. Це, як вам уже відомо, — чисто пекельний продукт.

— Розумію, розумію, — мовив Едельштайн. — Бачите, мені треба це все трохи обміркувати.

— Пропозиція чинна протягом тридцяти днів, — сказав Сітуелл, підіймаючись. — Коли захочете висловити бажання, просто скажіть його чітко і гучно. Про все інше подбаю я.

Сітуелл рушив до дверей.

— На мою думку, існує лише одна проблема, про яку я хотів би поговорити, — сказав Едельштайн.

— Це яка ще? — запитав Сітуелл.

— Так склалося, що у мене немає заклятого ворога. Практично у мене немає жодного ворога в цілім світі.

Сітуелл зареготав так, що аж виступили сльози, затим витер очі рожево-ліловою носовою хусткою.

— Едельштайне, — сказав він, — ну, ви і даєте! А що ви скажете про свого кузена Сеймура, якому ви не позичили п’ятсот доларів на те, щоб відкрити хімчистку? Що, у нього ні з того ні з цього виникли до вас теплі дружні почуття?

— Я якось і не подумав про Сеймура, — промимрив Едельштайн.

— А як же з місіс Абрамович, яка плюється при згадці про ваше ім’я, бо ви не захотіли одружитися з її донькою Марджорі? А як з Томом Кессіді з квартири І-Ц, у цьому будинку, власником повного зібрання промов Геббельса, і якому щоночі мариться, як він мордує євреїв всього світу, починаючи з вас… Гей, чоловіче, ви в своєму глузді?

Едельштайн сидів на кушетці, знову міцно зціпив руки, весь аж білий з лиця.

— Мені таке і на думку не спадало, — сказав він.